Трошки до генези нашого міста
Цікаве читаю в Олекси Стороженка про походження нашого міста (О. Стороженко. "Споминки про Микиту Леонтійовича Коржа")
"– ...За давніх часів Запорозької Січі, – почав він, – Катеринослав має вже четверте назвисько. Перше було Половиця, друге – Катеринослав, третє – Новоросійськ, а четверте – знов Катеринослав. Як зайшли ще у сю Україну мої діди, то в тій Половиці були вже зимовики, а за моєї пам'яті стояло шість хат; жили там: козак Крошка, запорожець Антін Токар і Лазар Глоба. Крошка мав хату, де теперечки гімназія, Токар – де дом-штаб лікаря Роде, а Глоба жив на тім місці, де руїни палацу Потьомкіна світлішого і казенний сад, тільки хата його була внизу над Дніпром, під скелею. Тамечки у його й млини були; один саджений на каміннях, а другий – байдачний, задля валюшей. З Глобою жив ще другий козак жонатий, Іван Каплун.
Отут же була і власна моя хата, опріч сієї Михайлівської, і ми, три сім'ї, проживали вкупі під одною стріхою кілька літ, бо хата була простора і на дві половини. На тих самих печищах, де ми жили, теперечки, збудована каравульня задля сторожів, що приглядають за казенним садом. Цей Глоба, що розказую, був нежонатий і виселився сюди з Нових Кодаків з п'ятнадцятьма душами кравців, бо промишляв кравецтвом. Любив він і садки розводить; ми з ним удвох всю гору, де теперечки казенний сад, позасаджували деревами. Опріч сього місця, Глоба одмежував собі ще чимало землі біля озера, де теперечки суконна фабрика, та, засадивши ще стільки, примежував і розвів навдивовижу сад. Там його, як вмер, і поховали: а жив він більш, як сто літ. І досі у тім саду (теперечки і сей казенний) стоїть кам'яний стовп на могилці небіжчика. Як же звали ще трьох козаків, що жили зимовиками по сусідству біля нас, сього вже не згадаю – забув.
– З чого ж прозвали, – спитав я, – ваші зимовники Половицею?
– От з чого: ще за моєї пам'яті од Нових Кодаків аж до Старих вся гора понад Дніпром вкрита була високим лісом і густими чагарниками, а проміж тії зарослі на полянах і пролісках росла висока трава і ніколи не косилась, бо людей тоді було небагацько, та й зими були сирітські: за всю зиму, було, і місяця не годуєш скотини сіном. Так з того: на сих пролісках росло дуже багато полуниць; було, як поспіють та проїдем повозкою через ті поляни, то обіддя на колесах зробляться мокрі і так почервоніють, неначе обшиті червоним сап'яном. Од сих-то полуниць за давніх ще часів в Січі це місце й прозвали Половицею. Так звалось воно й після того, як зруйнували кіш, та вже як з Кременчука перевели губерню в Половицю і перейменували в Новоросійську, то ця Половиця взяла верх над городом Новоросійськом, що був збудований на другім боці Дніпра при усті річки Самари, де теперечки Огринь. Новоросійськ на тім місці недовго зоставався, бо одного року, не пам'ятаю якого, як піднялась весною на Дніпрі і Самарі вода, так залило і затопило увесь город. З того-то припадку вищі присутственні міста «возвратились вспять» в Кременчук, а нижчі суди – уїзний, земський і поліція – «не боясь воднаго єстества, аки на крилах», перелетіли по Самарі в Новоселицю, ту, що колись за Січі звали Самарою, а по учрежденії губерні перейменували в Новомосковське. Так, кажу, Половиця наша звалась Половицею аж до самого приішествія цариці в нашу Україну 1786 року..."
Відповісти з цитуванням
Переназвать что-то легко и обозвать городом тоже легко
Bookmarks