Зустріч
Вдруге він зустрів її на тролейбусній зупинці. Одразу її впізнав. Так, це була вона – той же гнучкий стан, те ж золотаве волосся, що спадало на відкриті загорілі плечі. Він одразу пригадав їх першу зустріч...
Вони тоді були дуже близько одне до одного. Він ледве притримував її за талію, вона ж трималась за його руку трохи вище від ліктя. Чи йому здавалось, що вона трималася, але він відчував дотик її долоні. Їхні щоки не торкались, але він відчував жар, що надходив від її обличчя. Ще б трохи, і міг би статись розряд. Іноді вона повертала голову в бік, і золоте волосся лоскотало йому ніс та підборіддя. І він надовго запам’ятав цей незрівняний аромат. Це не був аромат парфумів. Це був свіжий аромат молодого дівочого тіла…
Ці спогади промайнули в його голові майже за мить. Йому хотілось повернути хоча б часточку тієї зустрічі. Він підійшов до неї майже впритул, взяв за руку. Вона відсахнулася:
- З якого це дива Ви так себе поводите? Ви думаєте, що дуже чемно підходити до незнайомої дівчини так близько?
Вона ще й далі щось репетувала, але він цього не чув. Йому було лиш дивно, чому вона зараз не підпускає його до себе. Адже тоді ніяких заперечень не було… Тоді… Лише тиждень тому. О восьмій ранку. В набитій маршрутці по дорозі на роботу.
Відповісти з цитуванням
Bookmarks