Тероризм - зухвала поза чи реальна перспектива?

[Тарпан]

Апологія тероризму
Час публікації: Сьогодні о 11:00 за Джохаром

На фото:Микола Лемик Український політичний діяч, член ОУН (1932). Народився у с. Соловій Перемишлянського повіту в Галичині. Після закінчення української гімназії навчався на математично-природному факультеті Львівського університету.

21.10.1933 Лемик за наказом проводу українських націоналістів вбив начальника канцелярії консульства СРСР у Львові, а за сумісництвом емісара більшовицьких спецслужб О. Майлова на знак протесту проти штучно організованого радянською владою голодомору 1932–33 рр. в Україні.
Чергові роковини незалежності України — хороший привід підвести підсумки. Вони сумні.
Жоден державний інститут насправді не працює на державу. Єдина мотивація практично всіх держслужбовців верхнього і середнього ешелонів — банальна нажива. Правоохоронні органи і суди більш за всі держінститути вражені корупцією. Бездіяльність і корупційна мотивація держінститутів найближчим часом можуть призвести до втрати державності. На сьогоднішній день Україна впритул наблизилася до межі, за якою, — руйнування територіальної цілісності і втрата самостійності. Насправді розпад країни — питання лише часу, і планів зацікавлених в розчленуванні України країн, але зовсім не питання здатності України відбити цю загрозу.
У цій ситуації ніяка зовнішня сила не зможе допомогти або примусити Україну бути державою де-факто. Це можуть зробити лише внутрішні сили України.
«Суспільство мертве, якщо в нім нічого більше висаджувати» — сказав якось Ілля Кормільцєв. У нас висадити можна в принципі все. А значить — наше суспільство, слава Богу, живе.
Проте, щоб наше суспільство було дійсно живим — в нім повинні з'явитися люди, які не тільки будуть готові висаджувати, не тільки вмітимуть висаджувати, але найголовніше — нарешті висаджуватимуть!
Нещодавно, на нічній репетиції параду випадково почув як якась дівчина говорить своїй подрузі: «Я вже зраділа — думала війна або переворот».
Мрія про терор багато в чому рухала всі антікучмістські акції. Погодьтеся, що повинна бути відплата для тих, хто протягом десятиліть, користуючись народною довірою безкарно брехав, крав, вбивав, продавав країну і її населення. Жага відплати концентрувалася на фігурі вбитого владою журналіста Гонгадзе. І прагнучому справедливості народу його ватажки пообіцяли, що вбивці будуть покарані. Вбивці покарані не були. Сановних злодюг не вивели, як очікувалося до стінки і не розстріляли. Мрії були обдурені. Зараз доводиться визнати, що мрії наївні і підлі. Ми всі сподівалися, що висаджувати лайно, що накопичилося в Україні, буде влада, а не ми. І лише з часом більшості стало зрозуміло — що нинішня влада не здатна на очисний терор. Хоч би тому, що нинішня влада так само замазана в тому ж лайні, що і влада минула.
І зробивши нам на Майдані щеплення від терору, нинішня влада вже втратила всякий сором, а головне — страх. Влада нинішня не боїться ні суду, ні преси, ні народного осуду. Вона стала безмежною тому що ніхто досі не показав їй цієї межі, яку не можна переступати. І вже абсолютно очевидно стало, що ніяка влада, ніяка партія не поверне нам свободу і самоповагу. Тільки ми самі можемо добитися цього.
Поле діяльності обширне, як ніколи. Аттентат проти будь-якого держчиновника дає практично стовідсоткову гарантію справедливої відплати. Не турбуйтеся — ви вже не знищите невинного. Але яка мета терору? Мета терору — завжди страх. Нинішня українська влада не боїться ні Бога, нічого, ні суду, ні КДБ, ні бомби терориста. Чому не боїться? Тому що не було прецедентів відплати. Досить висадити десяток — і красти будуть з побоюванням. Досить знищити кілька продажних суддів — і сотні суддів задумаються про те, чи варто йти на серйозний ризик заради грошей, без яких суддя з його статусом і зарплатою цілком може обійтися?
Досить знищити одного міністра охорони здоров'я або пару директорів, що виробляють трамадол для того, щоб обмежити розповсюдження цієї чуми.
Список цей можна продовжувати нескінченно, і, природно, він вимагає вдумливого підходу, для того, щоб знищувати вузлові точки корупції, а не рядових корупціонерів.
Виникає питання — хто міг би узяти на себе сміливість ухвалювати подібні позасудові вироки і виконувати їх? Відповідь, на мій погляд, вельми проста. Цю сміливість і відповідальність може узяти на себе лише той, хто цієї відповідальності не боїться, і хто готовий йти на ці засуджувані суспільством і законом заходи. Корупціонер ніколи не стане терористом, його ідея — гроші. А гроші люблять тишу.
Природно, подібна діяльність, якщо вона носить системний характер, вимагає серйозних капіталовкладень. Але тут не варто винаходити велосипед. Експропріація і нудьгуючі або залякані олігархи цілком можуть забезпечити діяльність тер-групи. Також тергрупа може не побоюватися того, що її стануть використовувати «в темну» спецслужби або правоохоронні органи. На щастя або на жаль, вони на це вже не здатні. Зубатов в нашому нинішньому суспільстві просто не може з'явитися.

Україна багата терористичними традиціями. І це не тільки атентати Бандери і Шухевича, але й есерівські теракти. Як показує сучасність, терор як зброя не втратив своєї актуальності і дієвості. Мусульманській світ, який розвивається, розвивається в основному завдяки діяльності терористичних підрозділів своїх партій. Але не мусульмани наводитимуть лад в нашій країні. Це ми повинні зробити самостійно.

Іван Помідоров,

спеціально для «ОРД»


Цікаво почути думки шановного товариства.