дискуссионный клуб в Канадском культурном центре

[Mike4july1972]

Я присутствовал на заседании дискуссионного клуба в Канадском культурном центре. Там состоялась дискуссия между (Е)Катериной, Библиотекаршей, Виктором и мной по поводу роли украинской диаспоры и по ряду других вопросов.
Виктор, видимо, занимает очень резкую анти- российскую позицию и, одновременно, очень про- западную позицию.
Я высказал мнение о том, что украинцы, поддерживающие украинские традиции в США, Канаде, Австралии, … мало чем могут помочь Украине, поскольку они – в основном, люди преклонного возраста, почти без образования, умений и навыков.
Молодежь почти вся старается забыть украинский язык и культуру, и влиться в англоязычную среду.
Считаю украинцев менее приспособленными к выживанию в современных условиях, чем люди на Западе.
Многие украинцы рано умирают по этой причине.
Я привел пример Николая Буряка, который совершил самоубийство в Австралии.
Я вижу психологическую сбалансированность личности, знания, умения, навыки как основные проблемы украинцев.
(Е)Катерина попросила Виктора меня подготовить доклад о цивилизационном выборе Украины (Европа или Евразия).

[Mike4july1972]

следущее заседание в субботу 17 июня 2006 года в 16:00, по адресу пр. Карла Маркса, 18 в Днепропетровске

[Eugene_Dndz]

(Е)Катерина попросила Виктора меня подготовить доклад о цивилизационном выборе Украины (Европа или Евразия).

Шановні учасники Дискусійного клубу!

З прикрістю зазначаю, що через певну завантаженість Юлія та я не мали змоги відвідати останні два засідання клубу.

Отже маю честь нагадати Вам, що підготовка доповіді стосовно цивілізаційного вибору України була покладена на мене.

Згадана доповідь була мною підготовлена ще на початку травня і зараз чекає свого часу, тобто 17 червня.

Прошу усіх учасників дискусійного клубу взяти цю інформацію до відома.

Якщо у когось є заперечення або претензії, прошу повідомити телефоном 067-5-666-143, або на і-мейл [email protected]

Дякую. Євген з Дніпродзержинська.

[КУБЦ]

Eugene_Dndz, Eugene_Dndz, Шановний пане Євген !

Ваша доповідь по темі "Цивілізаційний вибір України",яка була утверджена в регламенті на 17 червня 2006 року зостається повністю за Вами.
Деякі зміни тільки в тому ,що за проханням постійних відвідувачів їм буде надана можливість висловити свою особисту думку і можливо оппонувати до вашої доповіді,попередньо підготувавшись.
До зустрічі на черговому засіданні.

З повагою КУБЦ.

[Mike4july1972]

* Цивилизационный выбор Украины: Европа или Евразия?
Дискуссия на эту тему должна состояться 17 июня 2006 года (в субботу) с примерно 16:00 до примерно 18:00 по адресу: проспект Карла Маркса, 18 (филиал областной библиотеки) в Канадском - Украинском центре.
- Я считаю, что Украине нужно быть не в Европе и не только в Евразии, а в союзе всех недоразвитых стран мира. Объединив усилия недоразвитых стран, мы сможем лучше противостоять истреблению наших недоразвитых стран развитыми странами Европы, США, Канадой, Австралией, ...
Возможно, такая моя позиция определяется моим статусом в обществе (я считаю, что моё положение очень тяжелое).
Я попытаюсь проработать литературу, промоделировать математически, посоветоваться с людьми по данной теме, чтобы хорошо подготовиться к дискуссии, хотя я не уверен, что мне всё это удастся сделать, поскольку я очень занят работой и у меня остается очень мало сил и времени на всё остальное.

[Eugene_Dndz]

ЄВРОПА ЧИ ЄВРАЗІЯ: ЦИВІЛІЗАЦІЙНИЙ ВИБІР УКРАЇНИ

Протягом ХХ століття людство принципово змінило погляд на хід власної історії. На зміну архаїчному формаційному підходу до світової історії приходить новий цивілізаційний. Необхідно нагадати, що формаційна або стадіальна парадигма історичного процесу своїм корінням сягає еволюціоністських концепцій 18-19 століття. Епохальні відкриття біологами, зокрема Чарльзом Дарвіном, еволюції живих істот від найпростіших одноклітинних до складних організмів настільки вразило людство, що принципи біологічної еволюції були екстрапольовані на інші науки. Історичний процес починають уявляти як череду послідовних, прогресивних стадій або формацій (первіснообщинна, рабовласницька, феодальна, капіталістична, комуністична), через яке неминуче проходять усі народи світу. Важлива роль Енгельса та Маркса в розробці формаційної концепції історії людства, що передбачає його незворотній рух до комунізму, зумовила панування цих поглядів в історичній науці СРСР, аж до розпаду останнього.

Майже сто років тому на Заході почала поширюватися цивілізаційна концепція історії людства. Біля її витоків стояли Освальд Шпенглер та Арнольд Тойнбі, які вважали, що світова історія це не єдине потужне річище, а багато окремих рукавів (цивілізацій) з власним, своєрідним життям. Цивілізації складаються з окремих історично споріднених народів. Кожна з них народжується за певних умов, проходить життєвий цикл, змагаючись за місце під сонцем з сусідніми і неминуче вмирає, нерідко полишаючи після себе дочірні цивілізаційні утворення. Вважається, що протягом 20 століття співіснували 7 цивілізацій: японо-корейська, китайська, індійська, мусульманська, латиноамериканська, західнохристиянська з філією у Північній Америці (США, Канада) та східнохристиянська. На пострадянських просторах дві останні більше відомі під назвами європейської та євразійської цивілізацій.

Арнольд Тойнбі вважав переможцем цих змагань західнохристиянську цивілізацію, яка запропонувала світу найбільш ефективну соціально-економічну модель. Підґрунтям останньої є приватна власність як основа ефективної і динамічної ринкової економіки. Економічна незалежність власника робить його самодостатньою особистістю, здатною протистояти узурпації влади державою. На цьому грунті базується механізм європейської демократії (розподіл влади, парламентаризм тощо), що робить європейські країни багатими, комфортними для людини і безпечними для сусідів.

Цей спосіб виробництва Карл Маркс називав античним або європейським, тоді як спосіб виробництва східнохристиянської або євразійської він же визначив як азійський. Останній заперечує приватну власність, а значить і ринкову економіку (капіталізм). Все в державі належить верховному лідеру (імператору, фараону, царю тощо), представником якого на місцях є державне чиновництво. Громадяни не мають нічого і абсолютно залежать від держави, яка набирає форми азійської деспотії.

Античні автори визначали раба к людину позбавлену майна. Оскільки приватна власність не властива азійському способу виробництва, то останній з часів єгипетських фараонів продукував рабство у різноманітних формах. Оскільки „труд раба не буває продуктивним”, то суспільства такого типу в наш час не витримують конкуренції з багатими країнами з динамічною ринковою економікою. У цьому головна причина краху Радянського Союзу з його архаїчною неринковою економікою, яка базувалася на примусовому азійському способі виробництва, що зародився на Стародавньому Сході в часи будівництва єгипетських пірамід.

Отже, протягом останніх років застаріла марксистська концепція стадіальності розвитку людства поступилася місцем сучасному цивілізаційному підходу до всесвітньої історії і на пострадянському просторі. Відповідно трансформувалися, набуваючи сучасного „цивілізаційного” іміджу, і численні історичні міфи, які залишилися в спадщину від старої імперської історіографії. Серед них і ніким не доведений неоколоніальний міф про цивілізаційну належність українців не до Європи, а до Євразії. Численні праці російських авторів твердять про нібито незаперечну цивілізаційну орієнтацію України протягом усього її історичного шляху не на Європу, а на Євразію, цивілізаційним центром якої є Москва.

Переяславській раді в російській історіографії традиційно відводиться місце великої знакової події, що символізує остаточне становлення євразійської цивілізації.

Вважається, що першою фазою останньої є Київська Русь, другою – Московське царство. Переяслав нібито започаткував третю фазу, коли сформувалася світова держава євразійців – Російська імперія. Радянський Союз, як чергова трансформація Російської імперії, фактично був світовою державою тієї ж ЄАЦ на останньому етапі її існування. Як розпад Римської імперії, що була світовою державою греко-римської цивілізації, символізував загибель останньої, так розпад СРСР фактично являв собою крах ЄАЦ. (Сучасна Російська Федерація втратила ознаки світової держави окремої євразійської цивілізації і фактично є її нестабільним реліктом). ????????????

У цій схемі офіційних російських істориків Україні відведено місце споконвічної і органічної частини євразійської цивілізації з моменту її виникнення за доби Київської Русі. Чи дійсно це так і чи відповідає зазначена схема історичній реальності? Немає сумніву, що на момент розпаду Радянського Союзу ми були частиною євразійської цивілізації. Однак як і коли ми в ній опинилися: у княжу добу, в момент укладання Переяславської угоди чи пізніше? Що про це говорить аналіз історичних джерел.

[Eugene_Dndz]

Україна в європейській цивілізації

Висновок про споконвічне євразійство українців не такий однозначний, як запевняють сучасні євразійці, бо суперечить численним історичним фактам. Їх неупереджений аналіз свідчить про дуже давні органічні зв’язки України з Європою. Вже перша українська держава Київська Русь за головними параметрами була типовим для середньовічної Європи державним утворенням, а отже органічною частиною молодої європейської цивілізації.

Київська Русь виникла вздовж торговельного шляху з Балтії до Середземномор’я, що являв собою східну частину загальноєвропейської торгівельної мережі. На теренах Русі-України поширилась європейська срібна монета динарій, що є переконливим доказом домінування торгово-економічних зв’язків західного спрямування. Як свідчать династичні шлюби київських князів, політичні зв’язки Русі були теж спрямовані на захід. „Тестем Європи” звали Ярослава Мудрого, найближча рідня якого була одружена з членами багатьох королівських династій Європи.

Прийняття загальноєвропейської релігії християнства духовно інкорпорувало Київську Русь у європейську духовну спільноту. Наголос євразійців на споконвічній з часів Святого Володимира київського принциповій конфесійній відмінності Русі від Заходу є явним перебільшенням. Київська Русь була християнською, але не православною в сучасному розумінні слова. Адже остаточний розкол християнства на католицизм та православ’я стався лише у пізньому середньовіччі, а у 1054 році він лише намітився. Тобто сталося це у рік смерті Ярослава Мудрого, після правління якого власне почався занепад Київської Русі з подальшим розпадом на удільні князівства. Своєрідність московського православ’я, що зараз домінує на пострадянських просторах, формувалося у пізньому середньовіччі в Московському царстві. Її тоталітарну специфіку та антизахідний пафос абсолютно неправомірно екстраполювати на княжу чи козацьку Україну.

Татаро-монгольське нашестя 1237-1242р.р. перервало зв’язок з Європою північно-східної Володимиро-Суздальської Русі. Однак Новгород, Псков, Полоцьк, Київ, Галич продовжили свій розвиток в лоні Європи. На цей час лідерство в Південній Русі перебрало Галицько-Волинське князівство, яке було прямим нащадком та спадкоємцем княжого Києва. Данило Галицький встановлює найтісніші зв’язки з Польщею та Угорщиною. З метою організації хрестового походу проти татар він тісно контактує з папою римським, представник якого коронує князя як європейського короля. В державі поширилася латина, якою написані останні грамоти галицьких князів. Галицько-Волинське князівство пов’язане з Європою настільки тісно, що нерідко звалося в європейських хроніках королівством.

У литовсько-польський період 14-18 століть Україна втратила незалежність, але зберегла тісні зв’язки з Європою. Адже Литва та Польща були периферійно європейськими країнами. Європейська монета ходила в Україні з кінця X ст. до початку XVIII ст., тобто до правління І. Мазепи включно. Це переконливо свідчить про західні зв’язки української економіки протягом розвиненого та пізнього середньовіччя.

Сама аграрна колонізація українських степів у 16-18 ст. була спричинена потужним розвитком Європи і зростанням попиту на українське збіжжя та іншу сільськогосподарську продукцію. Колонізація родючих земель лісостепової та степової України у мовах татарської небезпеки набувала збройної форми. Тобто сам феномен українського козацтва пов’язаний з глобальними соціально-економічними процесами у пізньосередньовічній Європі. Провідна роль козацької верстви відбиває той факт, що Україна на картах Європи у цей час позначається як козацька нація.

Козацтво – це своєрідний прояв європейського лицарства в Україні, яке грало провідну роль в усій середньовічній Європі. Лицарство – суттєвий елемент європейської цивілізації на середньовічному етапі її розвитку, який принципово відрізняв її від східних деспотій. Зокрема, Московська держава з часів Івана Грозного не мала лицарства.

Вже зазначалося, що козацька Україна мала торговельно-економічні зв’язки західного спрямування. Європа, що бурхливо розвивалася, потребувала все більше сільськогосподарської продукції. Вона вивозилася на захід чумацькими валками через Краків та Гданськ. А чумакування – це оптова торгівля, різновид ринкової економіки властивий ранньобуржуазній Європі.

Буржуазна революція, що прокотилася Європою у 16-17 століттях сягнула й України. Дослідники неодноразово відзначали її виразні риси в Хмельниччині. Показово, що лідер англійської буржуазної революції Олівер Кромвель привітав Богдана Хмельницького з перемогою. Після козацького повстання середини 17 століття поміщицьке феодальне землеволодіння поступилося козацькій займанщині, що по суті була примітивною формою власності на землю, на якій базується рушійна сила європейської цивілізації – ринкова економіка. На зміну феодальним помістям з кріпаками прийшло засноване на приватній власності на землю, найманій праці та оптовій торгівлі – чумакуванні – ринкове сільське господарство.

Проголошення козацької гетьманської держави знаменувало початок становлення в Україні правового суспільства європейського типу, що передбачало не властиву євразійській цивілізації виборність посадових осіб. Обраний гетьман, полковник, сотник чи війт уособлювали владу на певній території лише до наступних виборів. Міста користувалися демократичним європейським магдебурзьким правом, яке передбачало виборність війта (мера) міста. Судову владу здійснювали незалежні від державної адміністрації суди на засадах Литовського Статуту, що ґрунтувався на праві Київської Русі.

У козацькі часи України була країною європейської освіти та культури. Письменними були навіть селяни. За свідченнями іноземця Павла Алепського: „Мало не всі українці і більша частина їх жінок вміють читати”. Особливо вражали іноземців багатоголосний партесний спів та знання українцями нотної грамоти. За зразками європейських університетів у Києві постав перший вищий навчальний заклад Східної Європи – Києво-Могилянська академія, яку закінчила більшість українських гетьманів та старшими. Чимало було випускників західних університетів. Легендарний полковник Морозовицький з оточення Богдана Хмельницького закінчив два університети. Серед освічених людей України поширилася латина – мова науки та міжнародного спілкування Західної. Принагідно нагадаю, що значна частина оточення Петра І була взагалі неписьменною (наприклад, Олександр Меншиков).

Мистецтво розвивалося під потужним впливом європейського стилю бароко, який в Україні набув своєрідних форм, які отримали назву козацького бароко. До речі ізольована від Європи Росія так і не створила власного стилю бароко і отримала його в готовому вигляді з України або безпосередньо з Європи у 18 ст.

Насильницький відрив України від Європи розпочав Петро І своєю агресивною політикою державного меркантилізму. Він розорив українське купецтво, дозволивши вивозити збіжжя з України на захід лише через Ригу, Петербург і Архангельськ. Українці купці обкладалися непосильним митом, тоді як їх російські колеги, що згоджувалися переїхати до Малоросії, отримували право на безмитну торгівлю. Щоб якось вижити українське купецтво намагалося прийняти у компаньйони росіянина. Наймали візниками росіян, бо з них на кордоні не брали мита. Паралельно була проведена жорстка грошова реформа, яка остаточно вирвала Східну України зі сфери обігу європейської монети та європейського ринку.

Такими жорсткими заходами розпочалося втягування козацької України в неринкове, кріпацьке господарство Російської імперії. Разом з тим, видатні українські історики та економісти переконливо доводили, що українська економіка лишалася інкорпорованою в європейську не тільки у XVIII, XIX, а навіть на початку ХХ ст., аж до приходу до влади більшовиків.

Сумними віхами поглинення України деспотичною імперією є скасування Гетманьщини 1764р., знищення Січі 1775р., введення кріпацтва 1783р., переведення освіти, друкарства та церковної служби на російську мову. Символом поневолення Східної України Росією можна вважати імператорський указ 1801р. про заборону будівництва церков у „малоросійському стилі”, тобто в стилі козацького бароко. Проте, Західна Україна, і перш за все Галичина, входила до складу європейських держав аж до середини ХХ ст. Спочатку це була Австро-Угорщина, а у міжвоєнний період Польща. Незважаючи на відсутність державного суверенітету, національний гніт, Галичина та Волинь зберегли тісні культурні та економічні зв’язки з Європою. Завдяки незрівнянно вищому рівню громадянських свобод в Галичині, порівняно зі Східною Україною, галичани зберегли національну українську свідомість. Її не вдалося знищити навіть жорстокими репресіями проти свідомих українців Галичини, що протягом половини сторіччя проводила Москва після загарбання Західної Україні 1939р. Європейська національна свідомість галичан стала могутнім каталізатором національно-визвольних змагань українців в наш час.

Отже, Україна остаточно була поглинена східноєвропейською цивілізацією, яку уособлювала Російська імперія та її прямий спадкоємець СРСР. Неупереджений аналіз історії Східної Європи спростовує імперський між про Україну, як споконвічну частину євразійської цивілізації, серцем якої є Москва. Навпаки, історичні факти переконливо свідчать, що опинилися ми в очолюваній Москвою євразійській спільноті зовсім недавно внаслідок імперської експансії зі сходу.

[Eugene_Dndz]

Євразійська цивілізація і Росія

Якщо європейська цивілізація почала формуватися 1500 років тому в ранньому середньовіччі і базувалася на ринковому європейському виробництві, то євразійська з’явилася на Сході Європи значно пізніше. Класики євразійства Микола Трубецькой та Лев Гумільов вважали Московське царство XV ст. прямим історичним нащадком євразійської імперії Чингізидів. Як зазначалося, в основі ЄАЦ лежав неринковий азійський спосіб виробництва, що, за К. Марксом, не визнавав приватної власності. Нединамічна економіка, яка базувалася на примусовій праці, створювала передумови для відставання, стагнації та неминучого краху суспільств, що на ньому базувалися.

Азійський спосіб виробництва з відповідним йому деспотичним державним устроєм закорінився у Східній Європі лише в XIV-XV ст. з формуванням Московської централізованої держави. Певні передумови для цього були ще за Київської Русі у формі запозиченого з Візантії цезаропапізму, що робив духовну владу залежною від князя. Елементи абсолютного самодержавства на Верхній Волзі започаткував ще Андрій Боголюбський в середник XII ст. Вони стали благодатним грунтом для закорінення тут пізніше золотоординського варіанту азійської деспотії. Ці азійські порядки принесли у Східну Європу татари з Китаю.

У XIII ст. Русь стала полем битви двох цивілізацій. Якщо татари уособлювали собою Азію, то Лівонський орден Прибалтики Європу. Вибір на користь Азії першим зробив легендарний герой російської історії Олександр Невський. Усі свої сили він спрямовує не проти татар, саме розгромили Київську державу, а проти експансії Європи на руські землі. Фактично своїми перемогами над шведськими німецькими лицарями 1240 та 1242 рр. він захищав право Північно-Східної Русі а азійський шлях розвитку.

У 13 ст. у середньовічній Європі, в т.ч. на Русі бурхливо розвивалося ремесло і торгівля, збагачуючи бюргерство, що протистояло абсолютній владі королів. Подібні процеси мали місце і на Русі, де розвиток ринкових відносин зумовив збагачення купецтва міщан, які противились встановленню абсолютної влади князя. Місто могло навіть вигнати князя і закликати на його місце іншого. В умовах конфлікту з міщанами, що не хотіли поділитися грішми і владою з князем, Олександр Невський спирається на татар. Останні в свою чергу були зацікавлені в князівській адміністрації, як інструменті збору данини. Князь заходився стягати податки для Золотої Орди, за що отримав у своє розпорядження ярлик на велике княжіння і татарську кінноту. З її допомогою Невський жорстоко придушує антитатарські повстання в ряді міст Північної Русі, знищуючи паростки європейського способу виробництва і закладаючи підвалини азійської деспотії.

Таким чином, головний удар татарської навали прийняли на себе міста Русі. Крім того, що були зруйновані ремесла і торгівля, міста стали головним джерелом данини для хана. Активну участь у її зборі слідом за Олександром Невським беруть князі, що починають виконувати роль намісників хана у поневоленій Русі. Відплив грошей загальмував розвиток ринкових відносин, призвів до відновлення натурального товарообміну. Припинилося накопичення капіталів і перетворення міщан на середньовічне бюргерство, яке було попередником середнього класу. В його середовищі пізніше зародилися буржуазні відносини. Тобто, татари загальмували розвиток міст на Русі. У Західній Європі він продовжився в напрямку становлення ринкової економіки і правового суспільства.

Зроблений Олександром Невським вибір азійського шляху розвитку закріпився за Івана Калити (1325-1340р.р.), який вславився кривавими погромами повсталої проти татар Твері і став за це головою золотоординської адміністрації на Верхній Волзі. За вірну службу ханові (збирання податків та придушення антитатарських повстань) Калита отримав право на приєднання до Москви сусідніх князівств. Так за допомогою татарської кінноти почалося „збирання” Москвою руських земель, на яких остаточно закріпився золотоординський варіант деспотії східного типу.

Московське князівство навіть після перемоги над татарами на Куликовому полі 1380р. фактично лишалося улусом Золотої Орди. В моду увійшов татарський одяг, знать переходила у мусульманство, а татарська мова стала мало не державною за Василя ІІ. Державний устрій Московського князівства формувався певною мірою як копія золотоординського. Це стосується адміністрації, війська, митниці, пошти, фінансової та грошової систем тощо. Навіть терміни „таможня”, „казначейство”, „ямська” служба, „деньги” – тюркського походження. На ранніх московських монетах присутні татарські написи. Грошову систему також запозичено з Орди. Це стосується як основних номіналів грошей (деньга, алтин та ін), так і способів карбування монети. За золотоординською технологією в Москві карбували гроші з XIV ст. до 1699р., коли Петро І європеїзував грошову систему імперії.

Молоде Московське князівство потребувало сильної армії. В ті часи неперевіреною ударною силою була татарська кіннота. В ті Московські князі радо запрошували на службу татарську знать з дружинами, що осідали в столиці та інших містах держави. Саме тому серед російського дворянства так багато татарських прізвищ: Салтикови, Шереметьєви, Юсупови, Булгакови тощо. Ці періодичні ін’єкції татарської крові супроводжувалися трансплантаціями цілих військових структур. Наприклад, опричина була запозичена і перенесена на московський грунт Іваном IV з татарської військової практики.

Образний опис становлення московської деспотії східного типу під впливом Золотої Орди подає російський філософ Г.Федотов у книзі „Росія та свобода”. „В самій московській землі вводять татарські порядки в управлінні, суді, збиранні данини. Не із зовні, а зсередини татарська стихія оволодіває душею русі, просочується у плоть і кров. У XV ст. тисячі хрещених і нехрещених татар йшли на службу до московського князя, вливаючись у ряди служивих людей, майбутнього дворянства, заражаючи його східними поняттями та степовим побутом. Саме збирання земель відбувалося східними методами. Знімався весь верхній пласт людності і вивозився до Москви, замінюючись прийшлими та служивими людьми. Без винятку викорчовували всі місцеві особливості та традиції...

Всі стани були прикріплені до держави службою та тяглом. Людина вільної професії була явищем немислимим у Москві... Кріпосна неволя стала повсюдною саме тоді, коли вона відмирала на Заході. Рабство диктувалося не примхами володарів, а новим національним завданням: створення імперії на злиденному економічному підґрунті. Тільки крайньою напругою, залізною дисципліною, страшними жертвами могла існувати ця злиденна, варварська, безкінечно розростаюча держава”.

Тим, кому цікаво, раджу почитати роман Бориса Акуніна «Алтин-Толобас», у якому дуже достовірно змальовано Московське царство за царювання Алєксєя Міхайловіча (середини 17 століття).

Не останню роль у формуванні московської деспотії відіграла церква. Загальновідому віротерпимість татар російський історик Михайло Покровський пояснює активним співробітництвом московського православ’я з татарами. Це було вигідно останнім, оскільки церква „молилася за хана”. Навіть після звільнення з татарської неволі московські церковники XV століття підкреслювали свій високий статус, посилаючись на 7 ханських ярликів. Московська деспотія була створена значною мірою з допомогою маріонеткової церкви.

Однак класична модель східної деспотії, що спирається на бюрократично-військовий служивий стан, склалася в Росії не одразу. Значний внесок у її формування зробив Іван IV Грозний (1546-1584рр.). Незважаючи на несприятливі умови 16 століття, у Росії почало розвиватися ринкове господарство. Багаті землевласники-бояри відпускають кріпаків на оброк. Селяни налагоджують товарне виробництво зерна, яке реалізують у Східній Європі через Псков та Новгород. Ці міста йшли європейським шляхом розвитку, мали самоврядування і тісні торговельні зв’язки з ганзейським союзом міст Північної Європи.

Свобода базується на незалежному від верховної влади джерелі прибутків. Іван IV зрозумів, що економічна незалежність виробника породжує політичну свободу, а відтак підриває абсолютну деспотичну владу великого князя. Щоб зберегти монополію на владу, він знищує перші паростки ринкової економіки в Росії разом з її носіями.

Для цього за золотоординським зразком створено спецвійська, своєрідну таємну поліцію – опричину. Її головним завданням було знищення товарного виробництва зерна на боярських землях, а також осередків товарного, європейського способу виробництва у Новгороді та Пскові. Все це швидко і по-азійські жорстоко було виконано опричниками. Тим більше, що за указом великого князя майно жертви діставалося убивці.

Отже, Іван IV віддав перевагу абсолютній владі перед ефективною ринковою економікою. Результати не забарились. Росія втратила вихід до Балтії. Вся країна лежала в руїнах. Міста і села спустошилися. Прямим наслідком переходу до примусової, кріпацької праці була економічна, політична, військова та урядова криза початку 17 століття. У цей, так званий, „смутний час” в московському кремлі сиділи ставленики Польщі і Росія мало не втратила державність.

Після погромів Івана Грозного ринкова економіка поступово відроджується в середині XVII століття за царя Олексія Михайловича. Розвивається торгівля, зміцнюються економічні зв’язки із Заходом, засновуються перші мануфактури, заводяться „полки іноземного строю”. Незмірно зріс економічний та військовий потенціал Московського царства після приєднання України. В середині 17 століття Україна за чисельністю населення перевищувала Московську державу. Нові землі московської корони були надзвичайно багаті не лише природними та людськими ресурсами, але й мали розвинену для свого часу ринкову економіку європейського типу, великий інтелектуальний потенціал. Освічені українці понесли набутки європейської цивілізації до темної, пригніченої деспотичними порядками Москви.

Російська історична наука однозначно позитивно ставиться до реформаторської діяльності Петра І (1672-1725), що „прорубав вікно у Європу”. Але чи справді його реформи були спрямовані на введення Росії до кола європейських держав? Він створив армію і флот за європейським зразком, європеїзував грошову систему, заснував численні заводи та мануфактури, вдягнув своїх придворних в європейські камзоли та перуки.

Однак усі ці заходи мали яскраво виражену мілітарну спрямованість. Петра І цікавила не розбудова економіки, а зміцнення військового потенціалу для експансії у західному та південному напрямках. Реформи проводили за рахунок надцентралізації влади, позаекономічного примусу до праці, посилення кріпацтва, а не розвитку ринкової економіки, як це робили в Європі.

Показово, що саме за царювання Петра І максимально одержавилися продуктивні сили країни. Так, з 1700 по 1710р.р. побудовано 14 казенних металургійних заводів і лише 2 приватних. Василь Ключевський писав, що навіть приватні фабрики та компанії набули характеру державної установи. Індустріалізація країни за Петра І базувалася на примусовій праці та надексплуатації народу, що, як відомо, є суттєвою ознакою азійського способу виробництва. У кріпосницькій державі вільних рук не було, і самодержець вирішив проблему забезпечення нових промислових підприємств, приписавши до нього кріпаків. Експлуатація на нових металургійних заводах та рудниках Уралу набула нелюдських форм, коли робітників приковували до тачок і живцем ховали під землею.

Тотальний наступ здійснювався і на внутрішній світ людини. Надцентралізація призвела до одержавлення і духовної влади. За Петра І церква остаточно стала елементом імперського державного організму на чолі з окремим міністерством – Синодом.


Фактично лідер деспотії східного типу з архаїчною і неефективною системою господарювання намагався побудувати європейську економіку азійськими методами. До речі, аналогічну спробу примусової індустріалізації, схожими військово-феодальними методами і з не менш катастрофічними наслідками для населення (особливо сільського) згодом повторив Сталін. Ідеалізація тиранів Івана Грозного, Петра І, Сталіна російським суспільством демонструє євразійський ідеал правителя.

Одразу після смерті імператора Петра І відбувається різкий спад виробництва, а господарство без економічних стимулів набуває застійного, інертного характеру. Якщо у 1718р. Росія вийшла на перше місце у світі по виплавці чавуну, то через 50 років Англія виробляла його у 15 разів більше. З 848 кораблів, що були у Росії на Балтиці за Петра І, за кілька років після його смерті в море могли вийти лише кілька суден. Успіхи, досягнути в результаті насильства над економікою, виявилися нетривкими й ілюзорними.

В часи татарської неволі та необмеженої сваволі Івана Грозного Московська держава остаточно втратила незалежний аристократично-лицарський стан. Мається на увазі знищена опричниками верства незалежних землевласників бояр, які були прямими нащадками дружинно-боярської верстви Київської Русі. Це мало для Росії фатальні наслідки. Адже лицарство було стрижнем середньовічного європейського суспільства. Аристократія середньовічної Європи економічно не залежала від короля, бо спадково володіла значними земельними угіддями. Ця економічна незалежність від королівської влади була підґрунтям лицарських вольностей. Закріплені середньовічним законодавством у вигляді станових привілеїв, вони започаткували розподіл влади, що лежить в основі сучасної парламентської демократії Європи.

Становлення сучасних численних свобод людини розпочалося в середньовічній Європі шляхом поступового розширення вольностей незалежного лицарського стану на інші суспільні верстви. Російський філософ Григорій Померанц писав: „Європейська воля вся виросла з аристократичних і патриціанських вольностей”.

В середньовічній Україні лицарство було представлене спочатку княжою дружиною, а пізніше шляхтою та певною мірою козацтвом. Пізньосередньовічна Московська держава 14-18 століття не знала лицарства в європейському розумінні, бо формувалася під потужним впливом східної державності Чингізидів. А як відомо східним деспотіям лицарський стан не властивий. Адже, як зазначалося, лицарські вольності у Європі базувалися на економічній незалежності феодала від володаря. В основі цієї незалежності лежала спадкова власність на землю. У Росії, якій традиційно не властива приватна власність, зокрема на землю, не міг існувати економічно незалежний лицарський стан. Петро І казав іноземному дипломатові: „В Росії шляхтичем є той, на кого я зверну увагу і лише так довго, як я мою увагу на нього звертаю”. Московські дворяни були холопами царя, яких за провини шмагали батогами, чого навіть уявити не міг європейський лицар.

Через відсутність лицарства Росія не знала ні співців лицарської слави (скальдів, труверів, кобзарів тощо), ні власного лицарського епосу. А саме на ньому формувалася європейська література, яка в свою чергу стала підґрунтям європейської ментальності. Так, Тарас Шевченко сформував не тільки українську словесність, але й свідомість. У відповідності з європейською традицією його творчість постала на козацькому епосі, про що промовисто свідчить назва його першої поетичної збірки „Кобзар”.

Відсутність власного лицарства та його епосу зумовило відмінний від Європи шлях формування російської словесності, та пов’язаної з нею ментальності. Якщо в Європі, зокрема в Україні, провідну роль в цьому процесі грали власні епічні лицарські традиції, то Росія, не маючи власного епічного грунту, розвивалася під потужним впливом Заходу. Перш за все мається на увазі знаменита російська література XIX – початку XX ст., постання якої значною мірою пояснюється європеїзацією Росії, глобальним поширенням гуманістичних цінностей європейської цивілізації на Схід. Адже інтерес до людини, як найвищої суспільної цінності – характерна риса європейської духовної культури. В азійських деспотіях окрема людина не варта уваги, а є лише матеріалом для побудови держави або щасливого майбуття.

Отже, цінності європейської цивілізації в Росії, на відміну від України, не мали місцевого підґрунтя і були отримані ззовні. Зрозуміло, що цей процес запозичення чужого не міг не викликати потужної протидії прибічників місцевих традицій. Під європейським впливом в Росії постала верства західників, що ідейно протистоять євразійським традиціоналістам і в наш час. Так, в російському суспільстві виник розкол між все зростаючим прошарком носіїв європейського гуманізму та архаїчною колективістською свідомістю традиційного євразійського суспільства, яке було поживним грунтом як для деспотичного царського, так і для тоталітарного більшовицького імперіалізму.

Російська імперія з її архаїчними азійськими суспільними відносинами та виробництвом не могла існувати поряд з розвиненою Європою, не сприймаючи її прогресивних впливів. Адже з двох сусідніх країн відстала неминуче підпадає під вплив більш розвиненої. З кінця 18 до початку 20 століття в Росії відбувається складний повільний процес засвоєння західних новацій. Це стосується не тільки культури, але перш за все сфери виробництва.

Починаючи з кінця 18 століття у Російській імперії виразніше виявляються елементи європейської економіки. Легалізується приватна власність на землю. Катерина ІІ своїм указом 1762р. передає поміщикам у довічне володіння земельні угіддя, які раніше надавала їм держава лише на час служби у війську або бюрократичному апараті імперії. У 19 столітті відбувається поступове витіснення з Росії азійського способу виробництва капіталістичним, європейським.

Економіка імперії особливо переходить на європейські рейки після скасування кріпацтва і створення ринку робочої сили. Уральські заводи, засновані на кріпацькій праці, занепадають, а на півдні України виникає нова промисловість, що базується на найманій праці, ринкових відносинах, передовій технології, західних інвестиціях. За короткий строк різко збільшується виплавка чавуну, і в 1899р. Росія посідає за цим показником четверте місце в світі. Вражають темпи залізничного будівництва. Наприкінці 19 століття Росія будувала за один рік стільки кілометрів залізниць, скільки СРСР будував за п’ятирічку.

Значно повільніше, ніж промисловість, європейський спосіб виробництва завойовував російське село. Скасуванню кріпацтва і проникненню буржуазних відносин сюди довго заважала російська община. Її корені сягають стародавніх часів, коли землеробство у лісовій смузі вимагало концентрації зусиль кількох родин для спільної праці (розчищення від лісу сільськогосподарських угідь). Але остаточно російська община сформувалась в умовах сильної деспотичної влади як інститут кругової поруки, що полегшував експлуатацію селянина державою.

Після опричного перевороту Івана Грозного панщина стає основною формою експлуатації землероба. Але кріпак повинен мати клаптик землі, щоб годувати сім’ю. Передання присадибної ділянки кріпакові у приватну власність небезпечне розвитком товарного виробництва продуктів, а відтак конкуренцією малоефективному господарству пана. Поміщику потрібні були не конкуренти, а дармова робоча сила, що не відволікатиметься для праці на своїй землі. Тому, щоб не давати землі селянину, її передали у власність общини, яка перебувала під повним контролем держави.

Більше того, община сама була частиною деспотичної системи. Вона розподіляла повинності й податки серед селянських господарств і стежила за їх виконанням. Не потрібні були державні чиновники, щоб примусити землероба працювати на пана та платити податки. Отже, російська община на засадах кругової поруки забезпечувала ефективну експлуатацію селянства державою.

Після скасування кріпацтва 1861р. община сприяла збереженню російського самодержавства в його азійських формах, заважаючи приватизації землі й поширенню буржуазних відносин на селі. Для переведення сільського господарства Росії на капіталістичні рейки треба було зруйнувати цей релікт деспотизму. „Доки селянин бідний, доки він не володіє особистою земельною власністю, доки він силоміць перебуває в лещатах общини, - він залишається рабом і жоден писаний закон не дасть йому блага громадянської свободи”, - писав Петро Столипін. Його реформа, що базувалася на приватизації землі та визволенні селянина з пут общини, швидко дала нечуваний економічний ефект. 1917р. 63% селянських земель вже були у приватній власності землеробів, а Росія вийшла на друге місце в світі по експорту зерна. При цьому 90% товарного зерна на той час вирощували в Україні.

Але на цьому історія сільської общини, як і історія деспотизму в Росії, не закінчилася. Жовтневий переворот 1917р. знищив буржуазні економічні відносини на селі, скасував приватну власність на землю і фактично відродив архаїчну російську общину у вигляді колгоспів. Радянські керівники, зокрема Ленін, наголошували, що община – це зародок колективного соціалістичного сільського господарства. Спадкоємність між сучасними колгоспами та архаїчною російською общиною не раз підкреслювали різні дослідники.

Образне визначення суті та історичного коріння радянської колгоспної системи дав Євген Маланюк: „В історії „Росії” немає нічого нового, нічого, що хоча б у зародку, вже раніше не існувало... Ані „совхоз”, ані „колхоз” не є наслідком „марксизму” чи „комунізму” чи вигадкою більшовиків. „Совхозом”, цебто маєтком державного сільського господарства, були поміщицькі маєтки Московської і Петербурзької імперії аж до 1861р. „Колхозом” було кожне село („деревня”) на теренах етнографічної Московщини від початку історії тих теренів і аж до сьогодні. „Колхози” в постаті „воєнних поселеній” культивував на теренах колоніальної України в добі ніби найочевиднішої „європеїзації” імперії підручний диктатор імператора ОлександраІ – славнозвісний Аракчеєв... Большевизм лише продовжує й поглиблює старі історичні методи з „індустріалізацією” Петра включно... Сам Карл Маркс... винахідник „наукового” соціалізму прийняв, апробував і затвердив концепцію Чернишевського-Міхайловського, в якій московська комуністична „община” мала уможливити безпосередній „стрибок” до комуністично-марксівського соціялізму, оминаючи „страшенно довгу путь римсько-февдальної, міщансько-індустріялізованої Європи”.

Лютнева революція 1917р. знаменувала перемогу капіталізму в Росії, тобто європейського способу виробництва над азійським. Однак останній бере реванш вже за півроку. Після жовтневого перевороту знищені основи економіки європейського типу: приватна власність на землю і засоби виробництва, ринкові відносини і навіть самі носії цього способу господарювання – сільська та міська буржуазія. Росія вмить повернулася до органічно властивих їй традицій азійської деспотії.

Більшовики знову одержавили землю і всі засоби виробництва. Відсторонивши виробників від засобів і продуктів виробництва радянське чиновництво стало повним господарем країни. Знову запанувала примусова праця з високим рівнем експлуатації виробника державою через військово-бюрократичну систему. Селян прикріплюють до землі шляхом невидачі паспортів, а жителів міста – до фабрик і заводів через прописку. Оскільки будь-який позаекономічний примус до праці вимагає наглядачів, бюрократизація суспільства сягає нечуваних розмірів. У 1983р. армія управлінців досягне 17 мільйонів. Високий рівень експлуатації сприяв утриманню численної армії та активній мілітарній зовнішній політиці. Надцентралізація всіх сфер життя зумовила пріоритет інтересів держави над інтересами людини і незахищеність, безправність останньої.

Так Російська імперія, змінивши соціальну форму, залишилася за своєю сутністю деспотією східного типу. Микола Бердяєв у відомій праці «Истоки и смысл русского коммунизма» дійшов висновку, що „європейська ідея власності цілковита чужа і не зрозуміла не лише російському мужикові, а й інтелігентові”. Аналогічні думки неодноразово висловлювали як російські, так і зарубіжні мислителі. Так, відомий англійський вчений Ричард Пайпс вважає, що російській державі з найдавніших часів не властива приватна власність. А за Марксом – це найсуттєвіша риса азійської деспотії. У роботі „Таємна дипломатична історія XVIII століття” він писав, що московська держава зародилася у принизливих умовах монгольського рабства і являє собою приклад східного деспотизму. Так званий „особливий шлях Росії”, що зараз завзято пропагують прихильники „єдиної та неділимої”, - це архаїчний, історично збанкрутілий і безперспективний азійський шлях розвитку, який несумісний з економікою ринкового типу.

Не Європа накинула Росії більшовизм у формі марксизму. Навпаки, більшовизм – це органічний і закономірний результат розвитку російської національної ментальності, який поширився у світі з Москви та Петербургу. Про це багато писали видатні російські філософи, історики, письменники М. Бердяєв, Г. Федотов, В. Розанов, Ф. Достоєвський, Ф, Тютчев, П. Чаадаєв, О. Герцен, О. Блок та багато інших.

Ще на початку XX ст. російський філософ Бердяєв писав, що „більшовизм є третє явище російської великодержавності, російського імперіалізму, - першим явищем було московське царство, другим явищем петровська імперія... Більшовизм виявився... найвірніший деяким споконвічним російським традиціям... методам управління і володарювання насильством... радянське комуністичне царство має велику схожість за своєю духовною конструкцією з московським православним царством.... Третій Інтернаціонал є не Інтернаціонал, а російська національна ідея... Трансформація російського месіанізму”.

Йому вторить Г. Федотов: „Грунт більшовизму в Росії підготували: історичне, фізичне і духовне рабство, община і самодержавство царів. Російський більшовизм є природним витвором російського народу. Витвором щиро російським, національним. А накидає Росія світові комунізм, керуючись лиш своїми державними інтересами”. Останнє варто добре пам’ятати прибічникам комуністичної ідеї в Україні.

Врятувавши імперію від остаточної загибелі, більшовики повернулися до споконвіку властивого імперській Росії азійського способу виробництва, суттю якого за Марксом є позаекономічний примус до праці. Вони не змогли протиставити перевагам західної цивілізації нічного кращого як самоізоляція („залізна завіса”), тотальне насильство та запозичення західних новацій (марксизм, індустріальне виробництво, масове копіювання передових західних технологій та взірців техніки і зброї). Зрозуміло, що все це лише відклало на певний час неминучу загибель тоталітарної деспотичної наддержави.

З 70-х років тоталітарна держава імперського типу з неефективною неринковою економікою не могла прокормити своїх громадян. Вона існувала за рахунок демпінгового продажу природних багатств (перш за все нафти та газу) в Європу. Падіння цін на нафту змусило Михайла Горбачова розпочати „перебудову” та ввести елементи ринку до несумісної з ним системи. Як відомо, саме поширення ринкових відносин у XIX-XX століттях зумовило розпад великих європейських імперій на національні держави. Це ж сталося і з Радянським Союзом, який розпався через несумісність архаїчного імперського устрою з сучасною ринковою економікою.

Таким чином, розпад Радянського Союзу – це закономірний процес неминучою загибелі неефективної в сучасних умовах через несумісність з ринковою економікою, над централізованої і архаїчної держави імперського типу. Історичний досвід людства свідчить про неминучість розпаду імперій, як дуже архаїчних держав з негнучким адміністративним устроєм та неефективною економікою, що базується на примусовому азійському способі виробництва. Як зазначалося, європейські імперії XIX-XX ст. розпалися на окремі національні держави (Польща, Фінляндія, Угорщина, Хорватія, Франція, Чехія тощо). Це дає підстави досить впевнено прогнозувати подальший розвиток державотворчих процесів на пострадянському просторі. В сучасній історичній обстановці будівництво національних держав європейського типу в Східній Європі (Литва, Латвія, Естонія, Білорусія, Україна) неминуче і є питанням часу.

Підводячи підсумок зазначу, що протягом усієї історії Україна була органічною частиною європейської цивілізації. Її зв’язки з євразійською Росією не є природними, давніми і об’єктивно зумовленими геополітичною позицією України на карті Європи. Її насильницька переорієнтація з європейського Заходу на деспотичний Схід сталася протягом останніх століть за доби найбільшої експансії московського імперіалізму. Україна (як і Білорусь, Молдова, Литва, Латвія, Естонія) через свою невдалу геополітичну позицію опинилася у прифронтовій смузі зіткнення європейської та євразійської цивілізацій. З пізнього середньовіччя на їх теренах точилися між цивілізаційні збройні конфлікти – тривалі російсько-польські війни, походи на схід Наполеона, німців 1914 та 1941р.р., російська експансія на Захід за Петра І, Катерини ІІ, Сталіна. Лише внаслідок останнього між цивілізаційного конфлікту (Друга Світова війна) Україна втратила близько 11 млн. чоловік і майже всю інфраструктуру. Народи цивілізаційного порубіжжя не тільки втрачали державність, а й були вимушені постійно боротися проти асиміляції за власну етнічну ідентичність. Внаслідок цих несприятливих обставин Україна протягом останніх століть була брутально відірвана від європейської спільноті і загарбана Російською імперією.

Переяславська рада не була визначною цивілізаційною віхою в історії України. Задовго до Переяславця і тривалий час після нього Україна лишалася органічною складовою європейської цивілізації. В євразійській ми опинилися зовсім недавно і далеко не з власної волі. Євразія поглинула Східну Україну близько 200р. тому, а Західну – усього 50 р. тому після героїчної національно-визвольної боротьби з окупантами протягом Другої Світової Війні і зразу ж після неї.

„Особливий євразійський шлях Росії” – це безперспективний азійський спосіб виробництва, що неконкурентний з ринковим європейським. Фантазії на євразійську тему з орієнтацією на Китай, Японію, Південню Корею абсурдні. Адже східне економічне диво – це прямий результат закорінення західного ринкового виробництва на азійському грунті. У наш час у зв’язку з перемогою в усьому світі європейських принципів організації суспільства перед Україною стоїть проблема повернення в Європу, від якої її відірвали недавно і всупереч її бажанню. Тому для нас немає альтернативи руху в бік цивілізованих країн Західної Європи, що базуються на ринковій економіці і влаштовані за принципом сучасних національних держав.

[Eugene_Dndz]

В продовження цієї теми дуже раджу почитати
http://ds.ru/books/karf.htm - Новодворская В.И.
Мой Карфаген обязан быть разрушен: Из философии истории России. -- М.: Олимп, 1999. -- 288 с.

Книга представляет собой сборник лекций по философии истории России, прочитанных В.Новодворской в Российском государственном гуманитарном университете (РГГУ). В ней автор, пользуясь своим необычайным литературным талантом, дает совершенно новую оценку истории России, поясняет, почему мы так отличаемся от стран Запада и почему у нас так плохо прививаются идеи либерализма. Книга неизбежно вызовет бурную реакцию историков, отстаивающих традиционную трактовку российской истории.

Об авторе от автора

Автор этих лекций - катакомбный историк. Это значит - не патентованный, без лицензии и диплома истфака.

До 1991 года ни один честный диссидент не мог учиться или защищаться на историческом, ибо история была мертвой зоной КПСС, КГБ и прочих милых организаций. А до 1991 г. автор успел перечитать всех русских и половину импортных историков из сундуков Иностранки, этого оазиса чистой науки, куда пускали всех и давали все, даже Шпенглера, видно, рассчитывая, что владеющих до такой степени иностранными языками в России или не найдется, или они сбегут за кордон, или просто погоду не сделают. Так что на истфак стало идти незачем. Можно было смело идти и читать лекции юным историкам в РГГУ и других местах. Автор и пошел.

К тому же автор, родившийся в 1950 г., успел впутаться в историю в прямом и переносном смысле, создав в Инязе еще в 1969 г. подпольную студенческую организацию с далеко идущими задачами: свержение власти КПСС вооруженным путем, народное восстание, построение капитализма, ликвидация Варшавского договора, роспуск СССР... Примерно это же и значилось в листовках, которые автор открыто бросал с балкона Дворца Съездов 5 декабря 1969 г., в день Конституции, на опере "Октябрь". Потом, естественно, было Лефортово, статья 70 об антисоветской пропаганде, казанская спецтюрьма... А потом, после 1972 г., было полно столь же детективных историй: контрабандное поступление на иностранный факультет пединститута, его контрабандное окончание, участие в диссидентском движении, тиражирование Самиздата, листовки, листовки, листовки, аресты, аресты, аресты... Горбачевская перестройка 1986 г. застала автора в Лефортово, но благодарности за освобождение бедный Михаил Сергеевич не получил. Далее был создан ДС - Демократический Союз, и все повторилось: митинги, листовки, демонстрации, разгоны, избиения, аресты. ГКЧП автора посадить не смогло: автор уже сидел в Лефортово с мая 1991 г. за предложение опять-таки свергнуть власть КПСС вооруженным путем - после Вильнюса. С тех пор выпущенный окончательно подчистую отовсюду автор ведет оседлый образ жизни, пишет статьи в крутой либеральный еженедельник "Новое время" и даже допущен там в члены редколлегии, но порох держит сухим на случай возвращения коммунистов к власти. Автора больше не сажают, но два года, с 1995 по 1996-ой, судили за нежелательную, непатриотическую, неприемлемую для коммунистов и национал-"патриотов" трактовку русской истории, то есть почти как генетиков и кибернетиков - за лженауку, причем буржуазную. То есть за данный курс лекций. Так что автор - не только участник истории, но и ее соучастник, а книга сия - чуть ли не триллер. По крайней мере, саспенс и боевик. Не хуже Дэвида Линча с его "Твин Пикс".

[Mike4july1972]

Кто может аргументировано возразить Евгению (http://gorod.dp.ua/forum/viewtopic.php?t=24795), когда он обосновывает, что почти вс в России и в Азии было плохо, а на Западе и в Западной Европе почти всё было хорошо и Украине нужно идти в Европу, подальше от России и Аззии?

[Dzhmil]

Справа не в тому, де було "хороше", а де "погане", і що краще. Справа в тому - до яких із двох світів належить Україна: до Західного, европейського (тобто рільничого, осілого) або до Східного, азійського (тобто скотарського, кочового). Історія свідчить, що до поглинання Московією у XVIII ст., Україна мала цілком ясно виразні характеристики належності саме до Західного світу на повну протилежність до Москви, чиї ментальні корені, безперечно, в кочовій Азії.
За минулі 300 років Москва приклала надзусиль, аби перетягнути Україну на свій бік, до Сходу. Але понівечена, напівмертва духово і фізично, демографічно, напівубита культурно, етнічно Україна все ж таки тяжіє до Европи, а не до Москви. І відродитися вона зможе тільки біля своїх історичних джерел - у Европі, а не на Москві. Тому визначається саме такий, західний, вектор нашого шляху.

[Eugene_Dndz]

Дякую, пане Джмілю, я хотів відповісти Михайлу, але Ви це зробили за мене.

Саме це я і мав на увазі, коли казав про тяжіння України до Європи.

Система українських соціальних цінностей ( http://www.abetka.ukrlife.org/kodex.htm ) - звичайно я маю на увазі саме Українські цінності, а не російські, радянські чи пострадянські - набагато ближче до європейських соціальних цінностей, аніж до азійських.

Тому коли я доводжу тезу про нашу "європейськість", я маю на увазі особливості нашого менталітету, його наближеність до менталітету європейця...

[Harald]

Справа в тому - до яких із двох світів належить Україна: до Західного, европейського (тобто рільничого, осілого) або до Східного, азійського (тобто скотарського, кочового). Історія свідчить, що до поглинання Московією у XVIII ст., Україна мала цілком ясно виразні характеристики належності саме до Західного світу на повну протилежність до Москви, чиї ментальні корені, безперечно, в кочовій Азії.
За минулі 300 років Москва приклала надзусиль, аби перетягнути Україну на свій бік, до Сходу.

Худоба завжди тяжіє до погоничiв, тому духовна худоба в Українi так тягнеться до Московії.

[Mike4july1972]

Сказать сегодня, что Украина принадлежит скорее к Западной Европе, чем к Азии и России, это примерно то же самое, что сказать, что Украина скорее должна быть рабыней Запада, чем России.
Я воюю с США, Западной Европой всеми доступными мне средствами. Я готов отдать всё, что у меня есть в этой борьбе, включая мою жизнь, я согласен страдать столько, сколько нужно.
Вряд ли оседлый или кочевой образ жизни может служить фундаментальным критерием отличия Запада от Востока, Европы от Евразии.
Разве в Москве не ведут оседлый образ жизни примерно на протяжении такого же периода времени как и в Украине?

[Dzhmil]

Разве в Москве не ведут оседлый образ жизни примерно на протяжении такого же периода времени как и в Украине?

Етногенеза москалів походить з фінно-угорських автохтонів тих країв, які були мисливцями-риболовами і не знали рільництва. Подібні до них були і племена в’ятичів, що мешкали на південь, на території сучасної Рязанщини. Мисливство є кочовим способом життя; мисливець постійно пересувається лісом у пошуках багатших на здобич теренів. Пізніше завдяки асиміляції прибульців із України (не пишу «Русі», тому що останнім часом маю серйозний сумнів щодо правильності співвідношення Київської Держави та її населення з назвою Русь) предки москалів перешли до випалювального землеробства: випалюючи ділянку лісу, вони орали її та засівали, врожай знімали. Але через те, що така випалена земля родить лише рік-два, а ґрунт на Москві вкрай неродючий (т.зв. «нечoрнозем’я») люди змушені були пересуватися далі, знову випалюючи нову ділянку лісу. Таким був господарський уклад предків сучасних москалів. А міцний вплив татарської кочової культури тільки посилив у них ментальність кочовика. Чому Москва загарбала під себе стільки землі? Хіба не тому, що в природі кочовика постійно розширювати терени своїх пересувань? Що принципово відрізняється від ментальності українців – осілих землеробів.

Я воюю с США, Западной Европой всеми доступными мне средствами.

А вони, бідні, мабуть, і не здогадуються...

Я готов отдать всё, что у меня есть в этой борьбе, включая мою жизнь, я согласен страдать столько, сколько нужно.

Ну, і як воно страждається?

[Kyivskyj]

Я переконаний що Україні треба йти західним шляхом розвитку. Але я проти вступу до ЄС. Тому що головне для нас зберігати незалежність, а вона в свою чергу не може бути лише незалежністю від Росії. Європейський Союз має деякі атрибути держави. Такі як парламент, прапор і навіть валюта. Спілкуючись з представниками західних європейців, я був здивований тим що в них існує мрія створити європейську федерацію на зразок сполучених штатів. Я звичайно проти такого "західного савєцкава саюза".

Ми повинні будувати суспільство на зразок західних європейських країн, підтримувати найкращі зв"язкі з ними, вступити до НАТО. Але європейський союз нам не потрібен.

НАТО теж не дуже потрібно, але враховуючи наших братських сусідів, це просто необхідно якщо ми дійсно бажаємо назавжди зберігти незалежність країни.

[Dzhmil]

Формулою існування Української держави повинно бути:
- европейський вектор розвитку
- мінус ЕС
- плюс НАТО.

[Mike4july1972]

Финны – европейская нация, многие европейцы на протяжении истории больше занимались охотой и рыбалкой, чем земледелием, это не мешает им принадлежать к западной культуре. Почему Россияне в таком случае не такие?

[Dzhmil]

Тому що саме Росія (а не Фінляндія et ctr.), росіяни (москалі), а не фіни, сотні років здійснюють економічну, культурну, етнічну експанісію на нашу землю і наш етнос з метою його асимілятивного знищення.

Щодо фінів і Фінляндії, треба зауважити, що ця країна ніколи й не входила до европейського державного кола. Вона виникла 1918 року щойно по скону Російської імперії. Україна, натомість, була потужною европейською державою ще в X ст., коли гриміла слава князя Святослава Хороброго, та й потім - Королівство Галицьке було визнане всією Европою, а князівство Литовське неодноразово йменується в літописах "Князівством Руським" (звичайно, не "російським" у сучасному сенсі цього терміну).

[Mike4july1972]

Я візьмуся за зброю проти НАТО, якщо НАТО продовжуватиме таку політиу щодо України та багатьох інших країн. Важаю НАТО не кращим від Росії. Чому Україні обов’язково потрібно бути або проституткою Росії, або проституткою НАТО?