ВІРШІ

[krissa]

Выручайте!
Сын участвует в конкурсе чтецов.
Хочется найти че-нить очень красивое на укр.мове.
Виршованное.
Предложите, на ваш взгляд, достойные образцы украинской поэзии.

[krissa]

Чесслово!
Помогите не разочароваться в украинской поэзии: всё что удалось найти...невыносимо обреченное, "с печатью смерти на челе".
Такое ощущение, что у украинских поэтов конкурс - кто напишет наиболее больное...некрофильное....

"...Що ж, нехай нас ждуть могили
Тим нам нічого журитись:...
"
"Народе мій. до тебе я ще верну,
як в смерті обернуся до життя
"
"Усім нам смерть судилася зарання,
бо калинова кров - така ж крута"

[Кондратий]

Дівчина
довгошия, мов сарна,
несла яйця
у червоному фартушку
I заворожені
збентеженою
цнотливістю,
світліли
похмурі люди
люди,
даючи їй
дорогу.
В.Стус

[Влад Малько]

Я в школе учил стих Сосюры и он мне очень нравился:

Васильки у полі, васильки у полі,
і у тебе, мила, васильки з-під вій,
і гаї синіють ген на видноколі,
і синіє щасті у душі моїй.

Одсіяють роки, мов хмарки над нами,
і ось так же в полі будуть двоє йти,
але нас не буде. Може, ми квітками,
може, васильками станем — я і ти.

Так же буде поле, як тепер, синіти,
і хмарки летіти в невідомий час,
і другий, далекий, сповнений привіту,
з рідними очима порівняє нас.

[Влад Малько]

Contra spem spero! (Л. Українка).

Гетьте, думи, ви хмари осінні!
То ж тепера весна золота!
Чи то так у жалю, в голосінні
Проминуть молодії літа?


Ні, я хочу крізь сльози сміятись,
Серед лиха співати пісні,
Без надії таки сподіватись,
Жити хочу! Геть, думи сумні!


Я на вбогім сумнім перелозі
Буду сіять барвисті квітки,
Буду сіять квітки на морозі,
Буду лить на них сльози гіркі.


І від сліз тих гарячих розтане
Та кора льодовая, міцна,
Може, квіти зійдуть - і настане
Ще й для мене весела весна.


Я на гору круту крем'яную
Буду камінь важкий підіймать
І, несучи вагу ту страшную,
Буду пісню веселу співать.


В довгу, темную нічку невидну
Не стулю ні на хвильку очей -
Все шукатиму зірку провідну,
Ясну владарку темних ночей.


Так! я буду крізь сльози сміятись,
Серед лиха співати пісні,
Без надії таки сподіватись,
Буду жити! Геть, думи сумні!

[Harald]

Машини в полi не гудуть.
Механiзатори iдуть
У гастроном.
В них вiд безсоння
Та спирту пики аж червонi
Й за километр тхне вином.

Один бур'ян росте у полi
Та свинi бiгають на волi,
На фермi не сидять.
Телят нiхто не годував,
Води та їжі не давав,
Вони вже й не скиглять.

Сама та ферма покосилась,
На нiй вже й стрiха провалилась,
Вода крiзь дiрки ллє.
Ще й голова кудись подівся,
А він у хаті як закрився,
То й беспробудно п'є.

Харальд

[Отецъ Федоръ (МП)]

Да пусть продекламирует не украинское (= хохляцко-малороссийское), а галицайское:

Іван ФРАНКО

ДЕКАДЕНТ

В. Щуратові

Я декадент? Се новина для мене!
Ти взяв один з мого життя момент,
І слово темне підшукав та вчене,
І Русі возвістив: "Ось декадент!"

Що в моїй пісні біль, і жаль, і туга —
Се лиш тому, що склалось так життя.
Та є в ній, брате мій, ще нута друга:
Надія, воля, радісне чуття.

Я не люблю безпрЕдметно тужити
Ні шуму в власних слухати вухАх;
Поки живий, я хочу справді жити,
А боротьби життя мені не страх.

Хоч часто я гірке й квасне ковтаю,
Не раз і прів, і мерз я, і охрип,
Та ще ж оскомини хронічної не маю,
Катар кишок до мене не прилип.

Який я декадент? Я син народа,
Що вгору йде, хоч був запертий в льох.
Мій поклик: праця, щастя і свобода,
Я є мужик, пролог, не епілог.

Я з п'ющими за пліт не виливаю,
З їдцями їм, для бійки маю бук,
На празнику життя не позіваю,
Та в бідності не опускаю рук.

Не паразит я, що дуріє з жиру,
Що в будні тільки й дума про процент,
А для пісень на "шрррум" настроїть ліру.
Який же я у біса декадент?

или

Веснянки. "Гримить! Благодатна пора наступає..."
* * *

Гримить! Благодатна пора наступає,
Природу розкішная дрож пронимає,
Жде спрагла земля плодотворної зливи,
І вітер над нею гуляє бурхливий,
І з заходу темная хмара летить —

Гримить!

Гримить! Тайна дрож пронимає народи, —
Мабуть, благодатная хвиля надходить…
Мільйони чекають щасливої зміни,
Ті хмари — пліднОї будУщини тіни,
Що людськість, мов красна весна, обновить…

Гримить!

Вот тут можно поискать: http://www.poetryclub.com.ua/metrs.p...09&type=tvorch
или http://poetry.uazone.net/franko/index.phtml

[Влад Малько]

Гийом Аполлинер в переводе.

МІСТ МІРАБО


Під мостом Мірабо струмує Сена
Так і любов
Біжить у тебе в мене
Журба і втіха крутнява шалена

Хай б'є годинник ніч настає
Минають дні а я ще є

Рука в руці постíймо очі в очі
Під мостом рук
Вода тече хлюпоче
Од вічних поглядів спочити хоче

Хай б'є годинник ніч настає
Минають дні а я ще є

Любов сплива як та вода бігуча
Любов сплива
Життя хода тягуча
Надія ж невгамовано жагуча

Хай б'є годинник ніч настає
Минають дні а я ще є

Минають дні години і хвилини
Мине любов
I знову не прилине
Під мостом Мірабо хай Сена плине

Хай б'є годинник ніч настає
Минають дні а я ще є

[krissa]

Ну вот...что я говорила:
"і ось так же в полі будуть двоє йти,
але нас не буде. Може, ми квітками,"

"Хай б'є годинник ніч настає
Минають дні, а я ще є "

Про Лесю и Стуса взагали молчу (((
Откуда в укр.поэзии такая обреченность?
Як не вмер, то "ще не вмер", або "як помру"....

Спасибо всем кто откликнулся, но пока что ничего не радует.
О.Федор, декадент - это да, остался сущий пустяк: объянить не только чтецу, но и слушателям (причем и взрослым тоже) значение этого слова.

Да, поЭтЫчнЫй клЮб уже облазила вдоль и поперек.
Хотелось, канеш, современный поэтов (Л.Костенко не предлагать)

[Влад Малько]

Василь СИМОНЕНКО
* * *
Є в коханні і будні, і свята,
Є у ньому і радість, і жаль,
Бо не можна життя заховати
За рожевих ілюзій вуаль.
І з тобою було б нам гірко,
Обіймав би нас часто сум,
І, бувало б, темніла зірка
У тумані тривожних дум.
Але певен, що жодного разу
У вагання і сумнівів час
Дріб’язкові хмарки образи
Не закрили б сонце від нас.
Бо тебе і мене б судила
Не образа, не гнів — любов.
В душі щедро вона б світила,
Оновляла їх знов і знов.
У мою б увірвалася мову,
Щоб сказати в тривожну мить:
— Ненаглядна, злюща, чудова,
Я без тебе не можу жить!..


Франко
***
Чого являєшся мені
У сні?
Чого звертаєш ти до мене
Чудові очі ті ясні,
Сумні,
Немов криниці дно студене?
Чому уста твої німі?
Який докір, яке страждання,
Яке несповнене бажання
На
них, мов зарево червоне,
Займається і знову тоне
У тьмі?

Чого являєшся мені
У сні?
В житті ти мною згордувала,
Моє ти серце надірвала,
Із нього визвала одні
Оті ридання голосні -
Пісні.
В житті мене ти й знать не знаєш,
Ідеш по вулиці - минаєш,
Вклонюся - навіть не зирнеш
І головою не кивнеш,
Хоч знаєш, знаєш, добре знаєш,
Як я люблю тебе без тями,
Як мучусь довгими ночами
І як літа вже за літами
Свій біль, свій жаль, свої пісні
У серці здавлюю на дні.

О ні!
Являйся, зіронько, мені!
Хоч в сні!
В житті мені весь вік тужити -
Не жити.
Так най те серце, що в турботі,
Неначе перла у болоті,
Марніє, в'яне, засиха, -
Хоч в сні на вид твій оживає,
Хоч в жалощах живіше грає,
По-людськи вільно віддиха,
І того дива золотого
Зазнає, щастя молодого,
Бажаного, страшного того
Гріха!

[Отецъ Федоръ (МП)]

Ну вот Вам вообще классика (классичнее только "Вічний революцйонер" )

Іван ФРАНКО

КАМЕНЯРІ

Я бачив дивний сон. Немов передо мною
Безмірна, та пуста, і дика площинА,
І я,прикований ланцем залізним, стОю
Під височенною гранітною скалою,
А далі тисячі таких самих, як я.

У кождого чоло життя і жаль порили,
І в оці кождого горить любові жар,
І руки в кождого ланцІ, мов гадь, обвили,
І плечі кождого додолу ся схилили,
Бо давить всіх один страшний якийсь тягар.

У кождого в руках тяжкий залізний молот,
І голос сильний нам згори, як грім, гримить:
"Лупайте сю скалу! Нехай ні жар, ні холод
Не спинить вас! Зносіть і труд, і спрагу, й голод,
Бо вам призначено скалу сесЮ розбить."

І всі ми, як один, підняли вгору руки,
І тисяч молотІв о камінь загуло,
І в тисячні бокИ розприскалися штуки (пауза после "скали" )
Та вІдривки скали; ми з силою розпуки
Раз пО раз гримали о кам'яне чоло.

Мов водопаду рев, мов битви гук кривавий,
Так наші молоти гриміли раз у раз;
І п'ядь за п'ядею ми мІсця здобували;
Хоч не однОго там калічили ті скали,
Ми далі йшли, ніщо не спинювало нас.

І кождий з нас те знав, що слави нам не буде,
Ні пам'яті в людей за сей кривавий труд,
Що аж тоді підуть по сій дорозі люди,
Як ми проб'єм її та вирівняєм всюди,
Як наші кості тут під нею зогниють.

Та слави людської зовсім ми не бажали,
Бо не герої ми і не богатирі.
Ні, ми невольники, хоч добровільно взяли
На себе пута. Ми рабами волі стали:
На шляху поступу ми лиш каменярі.

І всі ми вірили, що своїми руками
Розіб'ємо скалу, роздробимо граніт,
Що кров'ю власною і власними кістками
Твердий змуруємо гостинець і за нами
Прийде нове життя, добро нове у світ.

І знали ми, що там далеко десь у світі,
Який ми кинули для праці, поту й пут,
За нами сльози ллють мамИ, жінки і діти,
Що други й недруги, гнівнії та сердиті,
І нас, і намір наш, і діло те кленуть.

Ми знали се, і в нас не раз душа боліла,
І серце рвалося, і груди жаль стискав;
Та сльози, ані жаль, ні біль пекучий тіла,
Ані прокляття нас не відтягли від діла,
І молота ніхто із рук не випускав.

Отак ми всі йдемо, в одну громаду скуті
Святою думкою, а молоти в руках.
Нехай прокляті ми і світом позабуті!
Ми ломимо скалу, рівняєм правді путі,
І щастя всіх прийде по наших аж кістках.

[1878]

[krissa]

Классиков не хочу
Влад, Симоненко, едва ли не единственный, у которого нашлось что выбрать:
"Грудочка землі", "Світ який - мереживо казкове", "Україно, пью твої зінниці"
Люди, ну любовная лирика скорее всего не подойдет(13 лет).
Че-т более патриотическое...

[Отецъ Федоръ (МП)]

Як тільки півні починають співати,
Запалиться вогник де-інде в селі.
Доярки встають і виходять із хати
робити найбільші дива на Землі.

Хто бачив їх працю - цілує їм руки,
Бо знає у кожної добра душа
Я вдячно і щиро, від чистого серця
Складаю про їхню роботу вірша

Додому ідуть і співають доярки
Хоч стомлені дуже, не падають з ніг
Веселі і добрі, не схильні до чарки
Красуні дівчата колгоспних доріг!

У інших на одязі плями бензину,
А їхня святим молоком віддає,
Працюють натхненно, не знають зупину
Бо люблять так щиро мистецтво своє.

Я був у селі, пам"ятаю дитинство,
І спогад один пронесу крізь роки!
Виходить доярка, виносить напитись
І я молоко п"ю у неї з руки.

Народиться пісня молочна і свіжа,
Як тільки відчується смак молока.
Я син хлібороба, їм хліба наріжу,
Дояркою бути це доля така!

[Liis]

А можно не по теме?
krissa а чего это я темы не увидела с поздравлениями с Днем рождения? У Вас же в сентябре?

Теперь по теме
Может Котляревського? Енеїду?

[Влад Малько]

Че-т более патриотическое...

Тю, Лина Костенко нужна.

СКІФСЬКА БАБА

Ти, скіфська баба, кам’яна незграба,
стоїш в степах… Курай і бугила…
Яка ж ти баба, ну яка ж ти баба?!
За сто віків дитя не привела!
Були б у нього кремінь-ноженята,
ото вже б гупотіло по ланах!
Чого смієшся? Космос нежонатий,
а ти стоїш одна у полинах.
Невже ж таки ніхто не женихався?
А висить же в музеях твій портрет.
Тобі козацький череп усміхався,
Та це — минуле. Ти дивись вперед.
Ти звикла — коні, гаківниці, стріли,
Зрадецькі хани з профілем шулік…
Ти це забудь. Усе це застаріле.
Поглянь навколо. Це — двадцятий вік.
А ти стоїш. Звітріли коси й руки.
Скришились плечі,— може, скажеш, ні?
Були б у тебе кам’яні онуки.
Ти розумієш, бабо? Кам’яні!
Ото — літак, а не якась дараба.
Це все — прогрес. А ти стара як світ…

…Сміється баба, клята скіфська баба,
сміється, ухопившись за живіт.



Или Сосюра:




Любіть Україну, як сонце, любіть,

як вітер, і трави, і води...

В годину щасливу і в радості мить,

любіть у годину негоди.



Любіть Україну у сні й наяву,

вишневу свою Україну,

красу її, вічно живу і нову,

і мову її солов'їну.



Без неї — ніщо ми, як порох і дим,

розвіяний в полі вітрами...

Для нас вона в світі єдина, одна,

як очі її ніжно-карі...

Вона у зірках, і у вербах вона,

і в кожному серця ударі.



у квітці, в пташині, в кривеньких тинах,

у пісні у кожній, у думі,

в дитячій усмішці, в дівочих очах

і в стягів багряному шумі...



Як та купина, що горить — не згора,

живе у стежках, у дібровах,

у зойках гудків, і у хвилях Дніпра,

у хмарах отих пурпурових,



в огні канонад, що на захід женуть

чужинців в зелених мундирах, в багнетах,

що в тьмі пробивають нам путь

до весен і світлих, і щирих.



Юначе! Хай буде для неї твій сміх,

і сльози, і все до загину...

Не можна любити народів других,

коли ти не любиш Вкраїну!..



Дівчино! Як небо її голубе,

люби її кожну хвилину...

Коханий любить не захоче тебе,

коли ти не любиш Вкраїну.



Любіть у труді, у коханні, в бою,

в цей час, як гудуть батареї.

Всім серцем любіть Україну свою,

і вічні ми будемо з нею!

[krissa]

А можно не по теме?
krissa а чего это я темы не увидела с поздравлениями с Днем рождения? У Вас же в сентябре?

да! я тоже ее не вижу -
- полное безобразие!
абсолютно с вами согласна!
))

Тю, Лина Костенко нужна.

Или Сосюра:

Любіть Україну, як сонце, любіть,

як вітер, і трави, і води...

В годину щасливу і в радості мить,

любіть у годину негоди.



Любіть Україну у сні й наяву,

вишневу свою Україну,

красу її, вічно живу і нову,

і мову її солов'їну.



Без неї — ніщо ми, як порох і дим,

розвіяний в полі вітрами...

Для нас вона в світі єдина, одна,

як очі її ніжно-карі...

Вона у зірках, і у вербах вона,

і в кожному серця ударі.



у квітці, в пташині, в кривеньких тинах,

у пісні у кожній, у думі,

в дитячій усмішці, в дівочих очах

і в стягів багряному шумі...



Як та купина, що горить — не згора,

живе у стежках, у дібровах,

у зойках гудків, і у хвилях Дніпра,

у хмарах отих пурпурових,



в огні канонад, що на захід женуть

чужинців в зелених мундирах, в багнетах,

що в тьмі пробивають нам путь

до весен і світлих, і щирих.



Юначе! Хай буде для неї твій сміх,

і сльози, і все до загину...

Не можна любити народів других,

коли ти не любиш Вкраїну!..



Дівчино! Як небо її голубе,

люби її кожну хвилину...

Коханий любить не захоче тебе,

коли ти не любиш Вкраїну.



Любіть у труді, у коханні, в бою,

в цей час, як гудуть батареї.

Всім серцем любіть Україну свою,

і вічні ми будемо з нею!

спасиб
от Костенко таки отказываюсь,
а Сосюру мабуть только глухая ворона не будет декламировать (((

[Влад Малько]

спасиб
от Костенко таки отказываюсь,
а Сосюру мабуть только глухая ворона не будет декламировать (((

По Сосюре согласен, а вот у Костенко есть, что выбрать.

http://www.ukrlit.vn.ua/lib/kostenko/uk8b8.html

[Liis]

Еще раз вставлю свои 5 коп. Может Котляревського? Енеїду? Его все всегда любят )) Я если слушатели голодными будут - вообще слюной изойдут от восхищения!

[Отецъ Федоръ (МП)]

Из современыіх - советую Ивана Малковича. Только вроде в интернетах его нет. Или другого издателя - Марьяну Савку.

[krissa]

хатЮ стихи!