Исторические байки

[Skorpion]

"АРТ-МОЗАИКА" №8

Исторические байки,
которые ты можешь смело травить девушке, чтобы она восхищенно кивала. Некоторые легенды выдержали проверку временем, и их иногда повторяют даже интеллигентные с виду люди.

Сказка про Чапаева
Когда Чапаев скакал на белом коне впереди своей дивизии, его бурка развевалась на ветру. Враги, завидев бурку, паниковали и гибли пачками. Потому что у Чапаева в запасе была еще и тачанка в комплекте с Анкой-пулеметчицей.

Быль
Бурка легендарного комдива, должно быть, и вправду здорово пугала врагов. Потому что развеваться она могла только из форточки ярко-красного автомобиля "Стевер", конфискованного в пользу революции у какого-то империалиста. Потом Василий Иванович пересел на отобранный у колчаковцев "Паккард", затем на "Форд", который делал до 50 км/час, что по тому времени было очень неплохим результатом. Машины Чапаев любил, а проблем с постановкой на учет тогда не возникало. Кроме того, в его дивизии было много мотоциклов и несколько броневиков. Это и не удивительно - дивизия-то была мотострелковая!!!

[levada]

Skorpion, Как то смотрел документальный фильм про Чапаева. Получается, что он был смелым унтерофицером и толковым красным командиром. Фурманов написал про него всякую чушь, что и послужило поводом для анегдотов.

[Skorpion]

http://www.svoboda.org/programs/cicles/hero/15.asp

Чапаев

Станислав Раздорский: Умер он довольно рано, в 32 года. Дольше ему не было смысла жить. Он погиб, проиграв единственный в своей жизни бой, бой, который не должен был проигрывать по военному раскладу противоборствующих сторон. Ему незачем было дальше жить.

Петр Вайль: Супруги Елена и Станислав Раздорские сняли документальный фильм "Любовь Чапая". Они изучили множество документов, писем, дневников, мемуаров, свидетельств. Подлинной, глубинной причиной смерти Чапаева Раздорские считают любовную драму. До гибели была жизнь Чапаева в реальности. После гибели - в легенде...

Олег Ковалов: Когда появился фильм "Чапаев", стали писать песни о Чапаеве, поэмы. Реальный Чапаев перестал интересовать решительно всех. Так, например, фильм заканчивается сценой, где герой гибнет в реке Урал. В 26-м году, в газете "Правда" (а роман Фурманова уже был напечатан) появилась статья о том, что арестован убийца Чапаева. Им оказался колчаковский офицер Трофимов-Мирский, который в 19-м году убил Чапаева, попавшего в плен. Но Чапаев-военнопленный не был нужен ни массовому сознанию, ни мифологическому сознанию. Нужен был Чапаев, который слился с водами Стикса. Вода поглотила мифического героя, и об этом совершенно поразительно писал Мандельштам...

Елена Раздорская: Конфликт Фурманова и Чапаева был абсолютно точно зафиксирован во всех тех документах, которые мы подняли. В отряде любили Чапаева, а Фурманова принимали как чужака. А дальше, за этим: Перед Чапаевым женщины не могли устоять. Это был действительно красивый мужчина, как мы видели по фотографиям. И он был человеком, который завоевал свою славу. Это был, что называется, мужчина. И Стешенко, жена Фурманова.
Петр Вайль: Возникает ключевое имя - Анна Стешенко. Для близких - Ная. Женщина, вставшая между командиром и комиссаром.
Елена Раздорская: Любовь в революцию была такая же стремительная, такая же яркая, такая же необузданная, и они, в конце концов, были молодыми людьми. А что в 30 лет, думать только о руководящей роли партии?

Петр Вайль: За мужским противостоянием Чапаева и Фурманова стоит и противостояние идейное.
Даниил Дондурей: Противостояние комиссара и командира. Это очень важный момент на протяжении всей истории советской власти - кто хозяин дивизии...

[Skorpion]

(продолжение)

Сказка про татар
Зимой 1237 года несметные полчища хана Батыя вторглись на Русь. Все сломали, разорили и обложили данью. Испортили такую хорошую страну. Зимы не боялись. Потому что ездили на специальных лошадях, умеющих разрывать снег и добывать из-под него засохшую траву.
Быль
Подумаешь, лошади в снегу роются... Да российская животина давно готова лазать по деревьям за шишками и крутить гимнастический обруч - лишь бы еды немного перепало. Потому что климат не очень и пищи мало. Особенно в лесах, которыми была покрыта большая часть Древней Руси.
А у каждого татарина имелась запасная лошадь, которую тоже приходилось кормить. Считается, что татар было 150 000, а лошадей, таким образом, - 300 000. Средняя здоровая лошадь в зимнее время потребляет около 12 кг сухого корма в день. Получается, что лошадям-мутантам надо было за шесть осенне-зимних месяцев нарыть примерно 648 тонн еды. Одно из двух: или под снегом колосился овес, или татар было не так много. Максимум тысячи 2-3...

[Adiga]

Skorpion, Скорпи , кто такой Станислав Раздорский ? Чапаев? Или актер , который играл ЧЕпаева? сорри за невежество

[Skorpion]

Супруги Елена и Станислав Раздорские сняли документальный фильм "Любовь Чапая". Они изучили множество документов, писем, дневников, мемуаров, свидетельств.

[Adiga]

Skorpion, я , не помню где читала , что про татар действительно очень много накручено в истории. Там же с статье бьло указано, что татары совершали набеги в теплое время года и страшно все выжигали после себя и были крайне жестоки. Ну а наши не справились с ними , т.к. делили власть. ЧИтала в "Науке и жизнь" вспомнила, какой номер поищу. Там еще было очень интересное исследование на тему , где было решающее сражение с татарами. И почему летописцы того времени умолчали.

[Dzhmil]

Насправді, татари робили свої наїзди у зимовий час, коли замерзали численні болота, річки й озера. Це давало можливість маневрувати і значно заглибитись на територію Русі. Влітку ж все ускладнювалося тим, що пересуватися можна було тільки відомими шляхами, які перекривали варти противника. Це ж були не шляхи в сьогоднішньому розумінні, а протсто напрямки, де можна було уникнути переправи через ріки та інші перешкоди. Такий шлях вдень визхначався по орієнтирах, а вночі по зірках.
Ось що пишуть про татарські наїзди історики Ю. Мицик, С. Плохій і І. Стороженко:
"Для забезпечення високої рухливості татарських загонів кожен татарин легко (як на зиму) одягався, мав 3-5 запасних коней, які він міняв на повному скаку, та небагату екіпіровку. До її складу входило: лук з колчаном на 18-20 стріл, за поясом ніж, кресало для добування вогню, шило з нитками, мотузками й реміннями, кілька мотузків із сиром'ятної шкіри довжиною 10-12 метрів для пов'язування невільників, "нюрнберзький квадрант" - прилад для орієнтації в степу за сторонами світу. Біля сідла були прив'язані сопілка для скликання товаришів та шкіряне відро для води. У шкіряному мішечку трохи ячмінного та просяного борошна (толокно) для приготування напою, невеликий запас підсмаженого на олії й підсушеного на вогні тіста, що нагадувало сухарі. На кожні десять татар брали один казан для варки конячого м'яса, а також прив'язували до коня довгу жердину для побудови тимчасового намету в степу.
...
Першим головним етапом нападу татарського війська було швидко заглибитись у територію, не роблячи ніякої шкоди і залишаючись не поміченим сторожею противника. З цією метою військо розділялось спочатку на три частини: на головну, що називалась кошем, і фланґові, що називались крилами, а потім фланґові частини ділилися ще на три частини. Військо мчалось день і ніч, зупиняючись не більше як на годину для годування коней. Пройшовши 250-300 кілометрів від кордону, військо розвертається і починає відступати назад. Кіш відступає в тому ж порядку, а флангові частини віддаляються і розділяють свої частини на невеликі загони - чамбули. Ці загони і починають грабіж. Напад на село робиться раптово і навально, а щоб ніхто не втік, його оточують з усіх сторін. Все, що горить, підпалюється, в полон забирають здорових чоловіків, жінок, дівчат, хлопчиків, хто чинить опір - вбивають. Забирають також коней, худобу, овець та кіз. З награбованим чамбул приєднується до коша, від якого замість прибулого загону відправляється новий для проведення грабунків. Поступово все татарське військо, не припиняючи руху, збирається разом з награбованим біля головної частини війська - коша. В зв'язку з наявністю худоби та полонених відступ війська стає уповільненим. Відійшовши в степ на 120-160 км від кордонів, зупиняються на відпочинок, впорядковують військо та ділять здобич.
Про це згадує й українська дума:
За річкою вогні горять,
Там татари полон ділять.
Село наше запалили,
І багатство розграбили,
Стару неньку зарубали,
А миленьку в полон взяли.
А в долині бубни гудуть,
Бо на заріз людей ведуть:
Коло шиї аркан в'ється,
І по ногах ланцюг б'ється."
Такий був ідеальний варіянт наїзду татар. Але, як правило, ідеальних варіянтів не виходило.
Через деякий час після одержання повідомлення про наближення або вже напад татар, форсованим маршем виходило з Січі козацьке військо. Воно йшло під захистом табору з возів у складі піхоти, кінноти та артилерії.
Від війська на широких алюрах рухалися розвідувальні загони з завданням виявити місце розташування або руху татарського коша, тобто головного їх обозу. Після виявлення коша визначався момент, коли від нього відгалужувалися чамбули. Наблизившись до коша, козацьке військо під захистом табору вело на нього наступ до повного розгрому. Після цього козацькі кінні загони розпочинали боротьбу з чамбулами по їх маршрутах. Якщо чамбул не був знищений до проведення ним грабунків, то він обов'язково прямував до місця розташування коша, де і зустрічали його козацькі загони. Атаки на кіш, а також на чамбул були можливі були тільки раптові, адже татари прагнули ухилитися від бою. Взагалі вони ніколи не вступали до бою, якщо не мали багатократної переваги. Щоб забезпечити раптовість ударів по татарах, треба було переходи робити вночі.
Татари прагнули захищатись від цих методів боротьби. Для цього вони половину своїх сил, складених з кращих воїнів, використовували для проведення стримувальних, затяжних боїв, створюючи сприятливі умови для грабіжницьких дій коша і чамбулів. Прагнучи забезпечити успіх грабіжницьких рейдів, татарське військо інколи підсилювалось піхотою і навіть артилерією (як, наприклад, у 1624 р.)
Іноді напад татар був таким несподіваним і навальним, що бойові дії проти них були можливі тільки після завершення грабіжу. Відшукати і наздогнати кіш, обтяжений невільниками і стадами худоби, було головним завданням. Так, у 1660 р. запорозькі козаки на чолі з Іваном Сірком розбили татарський кіш на р. Самара, в районі Ігрені (сьогодні в межах нашого міста, там встановлено пам'ятний знак), звільнивши тисячі невільників.
За підрахунками Д. Яворницького, Сірко вчинив 55 вдалих походів проти татар і турок. За свідченнями польського хроніста Веспасіяна Коховського його ім'ям татарки навіть лякали дітей, коли ті плакали, називаючи отамана "урус шайтан" (руський чорт).
До речі, цей хроніст Коховський так тлумачив прізвище Сірка (так звичайно називають псів): це означає, зо Сірко був поставлений Богом як пес на сторожі християнських овець, щоб видирати їх з вовчої пащі турків і тара. Европейські поети порівнювали сірка з мальтійськими рицарями. Завдяки своій непримиренності до татар і до їх союзників, Сірко тривалий час воював з Гетьманом України Петром Дорошенком, що ухвалив союз з Туреччиною проти Москви, і врешті-решт розгромив його, принудивши до здачи в гетьманській столиці Чигирині. Але той же Сірко і заступився за полоненого Гетьмана перед москвинським царем Алєксєєм, бо ґарантував тому життя і почесне ув'язнення. Москалі мали намір стратити Дорошенка, але авторитет Сірка, який не побоявся в обличчя цареві стати на захист в'язня (москалі мусили рахуватися з таким важливим союзником, як Сірко, на південних своїх кордонах), врятував Гетьмана. Його разом із сім'єю було відправлено у почесне заслання до села Ярополче під Москвою, де він і помер, але його нащадки отримали московське дворянство.

[Dzhmil]

А ось знайшов цікаво за темою козаків vs мусульман.
Восени 1627 року відбулося найвизначніше з повстань рабів-галерників, яке було оспіване у народній думі „Самійло Кішка”. Три турецькі галери під проводом турецького адмірала Касимбека кинули якір у так званому „широкому порту” міста Метеліно на острові Лесбос.
12 листопада 1627 р. у другій половині дня Касимбек разом із 70 матросами, солдатами та чиновниками зійшов на берег. На галері залишилося 80 душ команди, а також 242 невільники-гребці. Основна маса невільників складалася із українців, решту складали білоруси та поляки. Їх товаришами по нещастю були також три греки, два італійці та один англієць. Турецькі матроси та наглядачі втомилися і вирішили поспати, і цей сприятливий момент невільники використали якнайкраще.
Ініціятором повстання був Марко Якимовський, реєстровий козак, уродженець міста бар на Поділлі. У жовтні 1620 р., коли польська армія зазнала нищівної поразки від турецько-татарських військ на Цецорських полях у Молдові, він, як і багато інших, потрапив до неволі. Опинившись на галерах, Якимовський зумів увійти в довіру до турків, і йому було навіть дозволено знімати удень кайдани і прислужувати на палубі турецьким матросам. Його сподвижниками у цьому ділі були Степан Сатановський та Іван Стольчина, котрі теж працювали вдень без кайданів.
Незважаючи на деякі коливання, оскільки у разі невдачі їх чекала мученицька смерть, вони зважились спробувати щастя. Спочатку всі троє пробралися на кухню, де озброїлися важкими палицями. Їм спробували перешкодити у цьому турецький кухар та грек-потурнак, тобто той, хто перейшов з християнства на мусульманську віру, але повстанці їх прибили. Відважна трійка захопила після цього справжню зброю й почала визволяти з кайданів своїх товаришів, прикутих до весел. Турки, які дрімали на кормі, насмоктавшись гашишу, чули галас та шум, але вважали, що то просто зчинилася якась сварка поміж гребцями.
Тим часом Якимовський на чолі групи повстанців, які озброїлися киями, котлами та всім, що потрапило під руку, вдарив на корму. Сам Якимовський забив потурнака-неаполітанця Мустафу, який відрізнявся особливою жорстокістю до невільників. Турецька команда була перебита, викинута в море. Після цього повстанці обрубали якірні канати й вийшли у море. По них почали бити турецькі гармати, але не заподіяли ніякої шкоди.
У цей час на берег прибіг Касимбек. Кинувшись у воду, він рвав на собі бороду і заклинав повстанців повернутися. Одразу ж були послані в погоню три галери з його ескадри. Але в цей час шторм, що вирував на морі того дня, настільки посилився, що турецькі судна змушені були припинити гонитву. Повстанцям же втрачати не було чого, позаду була вірна смерть. Вони обрали капітаном Якимовського, котрий узяв курс на південний захід, до Італії. Наприкінці дургого тижня плавання, щасливо уникнувши зустрічі з турецькими кораблями, повстанці обійшли Пелопоннес і зупинилися біля маленького острова Строфади в Іонічному морі. Тут вони набрали свіжої води, а грецьким православним ченцям, які проживали на острові, подарували 200 реалів із багатої здобичі, котра дісталася їм на флаґманьскій галері. Пізніше вони досягли південної Італії. Пройшовши вздовж узбережжя Калабрії, вони увійшли до Мессінської протоки і кинули якір у гавані Мессіни. Це сталося 7 грудня 1627 р. У Сицилії повстанці пробули місяць і на честь спасіння заклали тут каплицю. На початку січня 1628 р. Вони отримали дозвіл від віце-короля Королівства Обох Сицилій Фердинанда ІІІ Габсбурґа прибути до міста Палермо і одразу ж відправились у путь. У Палермо вони поміняли галеру на два невеличкі суденці та на них попливли до Риму, куди прибули 16 лютого 1628 р. Тут вони були урочисто прийняті римським папою Урбаном VIII, кардиналами Карлом і Тадеєм Барберіні, подарували їм трофейні прапори та ліхтар з турецької галери. Потім вони вирушили на Батьківщину.
Історію цього повстання виклав на сторінках своєї книжечки, виданої у Римі того ж 1628 року, італійській автор Марко Томазо Марнавізіо. У тому ж році вона була перевидана у Римі та Флоренції видавцем Франческо Онофрі, а також перекладена на німецьку та польську мови. Цікаво, що основна сюжетна лінія і навіть чимало подробиць вповні збігаються із українською народною думою про козака Самійла Кішку, що підняв повстання на турецькій галері. Є навіть підстави вважати, що Марко Якимовський та Самійло Кішка були саме одною особою.
Аналогічне повстання вибухнуло 1642 року на турецькій галері, яка знаходилася в Мармуровому морі. Його очолили Роман Катіржний – майбутній ніжинський полковник у війську Богдана Хмельницького, козак Іван Мошкін і запорожець Іван Симонович та італієць-потурнак Сильвестр з міста Ліворно. Під час повстання ця компанія перерізала та повикидала за борт 220 членів турецької команди, а 34 взяла у полон. Цікаво, що Роман Катіржний, як можливо, й дехто з козаків, залишився служити на чотири роки у війську імператора Філіпа, але, коли до нього надійшла звістка про початок Хмельниччини, повернувся до України бити ляхів.
Джерела свідчать також про повстання на турецьких галерах, ув яких брали участь запорожці у 1654, 1665, 1697 та інших роках.

[Ники]

А у каждого татарина имелась запасная лошадь, которую тоже приходилось кормить.

Для забезпечення високої рухливості татарських загонів кожен татарин ... мав 3-5 запасних коней, які він міняв на повному скаку

Нормой для дальних походов было, по-моему, 3 лошади: вьючная, верховая (походная) и свободная (свежая для смены, она же перед сражением становилась боевой). Зимние походы в степной зоне были вполне реальны, т.к. снежный покров в степи тонкий, снег может частично сдуваться с открытых мест, и лошади могли, таким образом, кормиться из-под снега остатками прошлогодней травы. Другое дело -- в лесу. Там, действительно, зимние походы более проблематичны. Так что Батыевы набеги в лесную зону вроде бы должны были проходить летом-осенью. Но, пожалуй, они были вполне реальны и зимой -- если рассчитывать на фураж, захваченный у неприятеля. В частности, поход 1238г. был зимним. А поход 1240г. -- весенне/летне/осенним.

татар было не так много. Максимум тысячи 2-3...

Л.Н.Гумилев оценивает общие силы Батыя в 30-40 тыс. Думаю, что это похоже на правду.

Так, у 1660 р. запорозькі козаки на чолі з Іваном Сірком розбили татарський кіш на р. Самара, в районі Ігрені (сьогодні в межах нашого міста, там встановлено пам'ятний знак), звільнивши тисячі невільників.

Это было напротив Алексеенковского острова, возле впадения Самары в Днепр (на левом берегу). Тем, кто выезжал летом со мной на природу в район Приднепровска, я это место показывал.

[Adiga]

Skorpion, извени , честно не заметила , вот облапошилась

[Йожик]

Dzhmil,

Такий був ідеальний варіянт наїзду татар. Але, як правило, ідеальних варіянтів не виходило.
Через деякий час після одержання повідомлення про наближення або вже напад татар, форсованим маршем виходило з Січі козацьке військо. Воно йшло під захистом табору з возів у складі піхоти, кінноти та артилерії.

Dzhmil, Вы шо бредите?????????????????????????????77
Татары напали в 1280 году.
Січ появилась в 16 веке (Кажысь).
Артыллэрыя появилась... после изобретения пороха.

ЗИ-ЗИ. На воружении доблыстных Украйинськых Лыцарив була щэ конна авиация.

[Dzhmil]

Ех, Йожик, Йожик

[Adiga]

попробую найти то , что хотела на nauka.relis.ru

[levada]

Skorpion, А вот ещё фактик в тему легенд. В годы моего школьного детства, учителя нам рассказывали о необычайной силе Котовского. С восторгом нам говорили, что после сабельного боя всегда можно было подсчитать трупы людей, которых убил именно Котовский. Говорили, что он всегда наносил удар саблей по правому плечу врага, и при этом отрубалась голова и левая рука. Тоесть удар был такой силы. что перерубались и плечевые кости и грудная клетка. От таких рассказов наши детские сердца переполняла гордость, и мы мечтали тоже убивать людей так как это делал наш тогдашний кумир - Котовский.

[Adiga]

levada, ужас, прямо школа садистов, прошу прощения.

[levada]

as456, Вы знаете, я учился в школе с 60 по 70 год. С точки зрения морали, нас воспитывали просто ужасно. Вот приведу такой пример. 1961-ый год - таёжный посёлок, школа. Морозы за 40 в классах холодно, на переменах малышей строят и заставляют маршировать по школьному коридору (что бы не замерзали ). Мы пели хором песню " смело мы в бой пойдём" мне тогда было 8 лет, когда я пел слова " ...и как один умрём в борьбе за это", то думал зачем итти в бой за власть советов если все как один умрём, кому же тогда достанется та власть советов? Но спросить об этом уже боялся, потому что на подсознательном уровне уже понимал опасность от таких вопросов. Про авторитет Павлика Морозова вообще не хочется говоритью

[Harald]

я учился в школе с 60 по 70 год. ... Мы пели хором песню " смело мы в бой пойдём" мне тогда было 8 лет, когда я пел слова " ...и как один умрём в борьбе за это"

levada, а мы пели:
Мы смело в бой пойдем
За суп с картошкой,
И повара убьем
Столовой ложкой!
Видимо, в семидесятые годы школьников больше волновали вопросы материального обеспечения, а не иделогия.

[levada]

Harald, Эти слова пелись и в 60-е.

[Adiga]

levada, да уж. Я тоже помню "смело товарищи в ногу" , а еще до меня весьма долго доходила песня " наш паровоз летит вперед кому ни остановка" . Долго не могла понять , почему никому не останавливают , если вдруг , кто то выйти хочет, почему все должны ехать куда хочет машинист? Потом догнала, что пели "наш паровоз летит вперед в коммуне остановка"! Я училась в техникуме , занималась отлично, на уборке помидор ляпнула , какая тупая у нас Советская власть, вообщем к директору сразу и чуть на отчисление не отправили, наказали , лишили повышенной степендии. Честно , рада , что СССР развалился.