Представляємо вашій увазі переклад відомої націонал-революційної заяви, зробленої у 1998 році, на тридцятиліття студентського бунту, легендарними лідерами лівого студентського і терористичного руху 60-70-х років у Німеччини Гюнтером Машке, Хорстом Малером і Рейнхольдом Оберлерхером, які також є ідеологами і діячами сучасного німецького нео-НС руху. Вони пояснюють, що лівий студентський рух Опору мав націонал-революційний характер, що знаменитий студентський вождь Руді Дучке був таємним націоналістом, а RAF слід розглядати як Waffen-SDS.



Завдяки тривалому зловживанню, яким в Німеччині займаються функціонери і пропагандисти іноземного панування над німецьким народом, зокрема, глобально-імперіалістичному пануванню капіталу над народами світу і взагалі міфу про 1968-й, ми вважаємо себе покликаними не лише в якості свідків, але і в якості особистостей, що творили історію [1], роз’яснити майбутнім поколінням та історіософії, що рух 1968 піднявся ні для комунізму, ні для капіталізму, ні для систем цінностей третього світу, сходу чи заходу, а тільки заради права кожного народу на націонал-революційне і на соціал-революційне самовизволення. Ми вже зовсім не належимо до будь-якої партійної політики, до парламентаризму, до червоно-зелених урядових коаліцій, до демократії в значенні політичного капіталізму, і вже точно ми не маємо нічого спільного з лібералізмом, консерватизмом або таким соціалізмом, в якому розуміється класова участь в управлінні громадянським суспільством. Рух 68-го не виступав за американізацію світу, за руйнування народів, за розповсюдження раб-менталітету, дегенеративної музики, порнографії, наркотиків, капіталу, просто злочинів і тяжких злочинів, – він виступав за прямо протилежне.

Стаття 1.

Культурна революція 1968 була першою світовою революцією проти капіталізму. Вона була сприйнята молоддю індустріально розвинених країн, а не робітничим класом, середнім станом, буржуазією або бюрократією.

Стаття 2.

1968 знаменує перше повстання за імперію свободи. Руді Дучке [2] визначив вихідний пункт цього повстання ще в 1965-му «Згідно тенденції, повне безробіття повинне бути для нас … контрольною точкою. Від цієї кінцевої мети… технологічного процесу повинна складатися наша стратегія ». 05.09.1968 Дучке постулює вихідне положення для повстання, де «ті що панують повинні годувати маси».

Стаття 3.

Німецький 68-й став другим після 1945-го повстанням проти окупаційної влади, що мало свій відправний пункт в Берліні, як і 17 червня 1953 [3] (основне поле бою було перенесено з алеї Сталіна на Курфюстерндамм). З Іоганном Гальтунгом [4] німецький ренесанс марксизму після 68-го став «рухом за незалежність» (Leviathan 3 83, 325) тевтонського розумового стилю проти англосаксонського.

Стаття 4.

Німецький 68-й був другою спробою німецької революції проти світового панування капіталу. Тому він і звався «лівим фашизмом».

Стаття 5.

Соціалістичний союз німецьких студентів (SDS) як справжнє студентське об’єднання грав роль націонал-революційного ініціатора. На початку 70-х збройне крило SDS [Waffen-SDS] (Фракція Червоної Армії [Rote Armee-Fraktion]) продовжило традицію Карла Занда, майора фон Шилля [5] і серйозно налаштованого озброєного студентства. Вбивством президента-промисловця Ганса-Мартіна Шлейера [6] Waffen-SDS ліквідував есесівця, який зрадив позицію націонал-революційної народної спільності на користь самого себе, як керівника союзу, який провокував класову боротьбу.

Стаття 6.

Чим був 1848 рік [7] для націонал-революційної студентської корпорації першої половини 19 століття, тим самим був і 1989 рік [8] для націонал-революційного затвердження SDS, раніше збитого шляху до народного суверенітету і застряглої народної революції. Якщо народне возз’єднання німецького рейху було зупинено антинародною реставрацією династичних панів після 1848, то партійна система, будучи провідником ворожого панування, конституційним ударом зберегла з 1990 року свою колективну диктатуру в Німеччині.

Стаття 7.

У русі 68-го виникли два націонал-революційних крила – нові ліві і нові праві. Перші бачили мішень для свого головного удару в американізмі, останні в совєтізмі. Досягнувши своєї найближчої мети, нові праві стали все більше звертатися проти американізму і капіталізму, в результаті чого відбулося злиття обох націонал-революційних напрямків. Тільки це нове породило міф 68-го, надихнуло мистецтво та культуру. Теоретична програма 68-го стала продовженням німецького ідеалізму, узявши на себе завдання щодо посилення цього поняття, думу про Божий світ. Ідея інтернаціоналу націонал-революціонерів була представлена в лютому 1968 на в’єтнамському конгресі в Берліні, який ставив перед собою завдання закласти «зародкові форми європейського визвольного фронту, щоб витіснити великі держави та їх колабораціоністів з Центральної Європи» (Bernd Rabehl, 6.12.9.

Стаття 8.

У 1968-му в русі народилося не тільки нове разом зі своїм міфом, але також і пропало все старе - лібералізм і консерватизм, реакціонери зліва і реакціонери справа, але як часто це буває в історії, застаріле набуло деструктивної більшості. Ці сили спільно дистанціювалися від руху 68-го, пізніше експлуатували його шляхом профанації або фальсифікації, або ж демонізували. Вінець підробки і зради – це зображення червоно-зеленого уряду як приходу до влади ідей 68-го.

Стаття 9.

Кожна нація, яка не бажає загинути, знову піддасть революції свою державну конституцію, як і свою соціальну структуру, проводячи зміни її сутнісних відносин таким чином, що нові й високостійкі відносини стануть визначати її суть. Так само і розрізнення лівих-правих у навмисному політичному будівництві постійно здійснюється по-новому. Кожна політика, що має справу з правами особистості виробляє або одинаків, або спільноти. Права реакційна політика хоче захистити ці права і відсунутися назад. Однак ці права почали своє існування тільки завдяки політичному лівому табору, який спочатку зажадав їх виникнення і, в врешті-решт, здійснив їх створення та надання.

Кінець 1998 року.

Автори Хорст Малер (SDS), Гюнтер Машке (SDS), Рейнхольд Оберлерхер (SDS).

Переклад Ugunskrusts

Примітки:

1) Про авторів -

Рейнхольд Оберлерхер – відомий лідер західнонімецького студентського руху 1960-х рр. і бунту 1968 року. Близький приятель Руді Дучке. Входив до керівництва SDS і очолював у ньому “національну фракцію”. Отримав прізвисько “гамбурзького Маркса”. Відомий як неперевершений теоретик і знавець марксизму, а так само автор його оригінальної націоналістичної інтерпретації. В даний час очолює націонал-революційну організацію “Німецька колегія” (Deutsches Kolleg) створену в 2000 році. Проект конституції Оберлерхера передбачає заборону всіх без винятку єврейських організацій, заборону шлюбів між німцями і ненімцями і т.п. радикальні заходи.

Хорст Малер – відомий адвокат, юридичний радник SDS в 60-х роках. Ідеолог і засновник лівотерористичної організації RAF (Фракція Червоної Армії), що отримала у влади назву “група Малера-Баадера-Майнгоф”. Теоретик міської партизанської війни. За тероризм відсидів у в’язниці 10 років, після був адвокатом на процесах проти інших членів RAF. Як останній хто вижив з керівництва RAF став живою легендою антисистемного опору. Разом з Рейнхольд Оберлерхером і Уве Меененом брав участь у створенні “Німецькій колегії”, а так само в 2000 році вступив в націоналістичну партію NPD (Націонал-демократична партія Німеччини), ставши її юридичним радником, завдяки чому партія виграла в суді процес по її забороні. У 2003 році Малер став автором заяви про те, що “бути антисемітом – це ознака здорової психіки”, після чого він, а також Оберлерхер і Меенен піддалися судовому переслідуванню. А 25 лютого 2009 року розпочався новий судовий процес проти Малера за заперечення холокосту. Обвинувачення вимагає 12,5 років позбавлення волі.

Deutsches Kolleg (ДК) - просвітницька організація, громадсько-патріотичне об’єднання, політична школа, ідеологічна лабораторія.

За самоозначеням ДК це об’єднання вірних державі (Райхові) німців і захисників німецького народу. Крім того ДК є тимчасовим мозковим органом Німецького Райху. До того дня коли новий Райх знову стане дієздатним, ДК тимчасово виконує його функції. Через свій інтелектуальний характер ДК обмежується лише теоретичною, педагогічною і програмовою діяльністю, метою якої є відновлення повної дієздатності німецького народу і його Райху.

На чолі ДК стоїть тріумвірат: професор Райногольд Оберлерхер, Горст Малер і Уве Меенен. Оберлерхер, якого ще називають „гамбурзьким Марксом”, з’явився на німецькій інтелектуально-політичній сцені у другій половині 60-х рр. Був одним з лідерів студентського лівацького бунту у ФРН 1968р, приятелював з легендарним молодіжним лідером Руді Дучке. Входив до керівництва знаменитого SDS (Соціалістичний союз німецьких студентів), очолюючи там „національну фракцію”. Вже в ті часи звернув на себе увагу німецьких лівих як на здібного теоретика і знавця марксизму. У 1969-75 рр очолював Робочу групу формалізації „Капіталу” К.Маркса та кампанію з вивчення Капіталу. З початку 80-их Оберлерхер розпочав роботу над оригінальною націоналістичною інтерпретацією спадщини Маркса. Новий поштовх творчості Оберлерхера дали революційні процеси кінця 80-их, об’єднання Німеччини і падіння комуністичного табору. У 1992 він оприлюднив „Проект Імперської Конституції” і „Програму 100 днів національного надзвичайного уряду”. Через два роки побачила світ його книга життя — „Теорія суспільства” — де викладається основи марксизму-оберлерхеризму.

Біографія Горста Малера набагато драматичніша. В середині 60-их будучи дуже успішним адвокатом, він захопився ліворадикальними ідеями, став юридичним радником згаданого вище SDS, а пізніше, розчарувавшись у легальних засобах боротьби, почав організовувати збройне підпілля. Саме він стояв біля витоків RAF (Rote Armee Fraktion, Фракція Червоної Армії), йому належала ідея перенесення латиноамериканського терористичного досвіду у Європу та ініціювання в ФРН „міської партизанської війни”. Написав кілька теоретичних праць про збройну боротьбу в умовах міста. Перші місяці діяльності RAF називали також групою або бандою Малера-Баадера-Майнгоф, але засновник загону одним з перших потрапив до рук поліції і тому його ім’я з часом відпало. Малер не встиг нікого застрелити, тому його звинуватили лише у організації втечі ув’язненого Баадера (адвокатом якого він був!), в підпалі приміщення шпрінгерівської преси і пограбуванні банків. На суді він заявив що „з слугами капіталу не розмовляють, — у них стріляють!” і отримав тривалий термін ув’язнення. У тюрмі штудіював Гегеля і Маркса. Відсидівши 10 років, вийшов на волю завдяки старанням молодого адвоката Шрьодера (нині бундесканцлера). Десь до середини 90-их Малер був живою іконою лівих — він єдиний вижив з „твердого ядра” легендарної RAF.

На відміну від Оберлерхера і Малера, Уве Меенен походить з правого табору і, в принципі, нічим не знаменитий. Був активним в середовищі Молодих Націонал-Демократів і федеральним головою молодіжної організації Республіканської партії.

Ці троє об’єднали свої зусилля, внаслідок чого у 2000 році утворився ДК. Ідеологічним фундаментом ДК залишається заново гегельянізований марксизм. Професор Оберлерхер відкинувши всю комуністичну догматику, натомість додав до Маркса ідею Бога, та доповнив вченням про націю.

Чесно кажучи певні ідеї Оберлерхера, а саме він є інтелектуальним мотором ДК, здатні шокувати. Він не визнає компромісів. В його проекті конституції, дуже цікавому під багатьма кутами зору, є положення про заборону усіх без виключення єврейських організацій у Німеччині та про заборону „ексцесту” — шлюбів між німцями і ненімцями і ще кілька неадекватних і репресивних моментів. Від початку діяльності ДК дуже багато уваги приділяв т.зв. „єврейському питанню”, розвиваючи критику юдаїзму в дусі раннього Маркса. В серпні 2000 зірка ліваків Малер раптом вступив до NPD (Націонал-демократичної партії Німеччини), яка вважається найрадикальнішою з ультраправих партій. Завдяки його правничим здібностям влада програла процес з заборони NPD. В березні 2003 Малер припинив членство в партії, але знову шокував громадськість заявою про те що „бути антисемітом — це ознака здорової психіки”. В результаті влада почала процес проти Малера, Оберлерхера і Меенена, т.зв. „процес МОМ”, що загрожувало підсудним „забороною на професію” (Berufsverbot), штрафом і ув’язненням.

Гюнтер Машке – лідер австрійського студентського руху 1960-х рр.., Керував заворушеннями у Відні, відомий як “віденський Дучке”. З точки зору ідеології оглядачі називають Машке учнем Карла Шмітта – теоретика німецької консервативної революції 20-х років минулого століття.

2) Руді Дучке – легендарний лідер західнонімецького студентського руху 1960-х рр. і SDS зокрема. Після його смерті соратники (Оберлерхер, Малер, Машке) оголосили Дучке “таємним націоналістом”.

3) 17 червня 1953 – мова йде про масові антиурядові і антирадянські виступи в НДР 16-17 червня 1953 року. Відомо так само як “Берлінське повстання” або “Народне повстання 17 червня”.

4) Йоганн Гальтунг – норвезький соціолог і філософ, прихильник трансцендентного підходу.

5) Карл Занд – бунтівний герой німецького студентства, убивця Коцебу.

Майор фон Шилль – керівник прусського гусарського полку, відомий смілим виступом проти переважаючих сил армії Наполеона.

6) Ганс-Мартін Шлейер – колишній член SS, після війни президент Західнонімецького союзу промисловців, викрадений 5 вересня 1977 в Кельні членами RAF, які висунули вимогу надати свободу ув’язненим товаришам. Після смерті ув’язнених Шлейер був розстріляний. Його тіло було знайдено 19 жовтня 1977 в м. Мюлуз у Франції.

7) 1848 рік – йдеться про революцію 1848-1849 років у Німеччині, що представляла собою буржуазно-демократичне національне повстання, направлене на об’єднання Німеччини та усунення впливу феодального класу.