Логіко-лінгвістичні порівняння української та російської мов

[Pawel]

Картинку посмотрите.
Материал в форме комиксов для чистокровных потомков укропитеков будет вероятно доступнее
https://upload.wikimedia.org/wikiped...ussia_1897.JPG

[birdy]

Этноним "русский народ" абсолютно искусственный, выдуманный, синтетический, а потому не имеет никакого права на существование, так как не имеет под собой самого главного своего основания – народа.

Этноса, племени, народа, нации "русские" не существовало никогда.

Мало того, как пишет Константин Ерусалимский, доктор исторических наук, профессор Отделения социокультурных исследований РГГУ, специалист в области истории восточной Европы в средние века и новое время, истории кириллической рукописной книги и книжного дела:

До конца XVI века словосочетание "русский народ" не встречается ни в одном источнике, а с конца XVI века данное словосочетание использовали исключительно за пределами Московского княжества!

Далее >>> http://obozrevatel.com/blogs/37049-m...kom-narode.htm

[birdy]

Хронологія заборон української мови

XVII століття

1627 – наказ царя Михайла з подання Московського патріарха Філарета спалити в державі всі примірники надрукованого в Україні «Учительного Євангелія» Кирила Ставровецького[1].
1690 – засудження й анафема Собору РПЦ на «Кіевскія Новыя Книги» П. Могили, К. Ставровецького, С. Полоцького, Л. Барановича, А. Радзивиловського та інших.
1696 – ухвала польського сейму про запровадження польської мови в судах і установах Правобережної України.

XVIII століття

1720 – указ царя Московії Петра І про заборону книгодрукування українською мовою і вилучення українських текстів з церковних книг[2].
1729 – наказ Петра ІІ переписати з української мови на російську мову всі державні постанови і розпорядження.
1731 – вимога цариці Анни Іванівни вилучити книги старого українського друку, а «науки запроваджувати на власній російській мові» (рос. науки вводить на собственном российском языке). У таємній інструкції правителеві України князю О. Шаховському 1734 р. наказала всіляко перешкоджати українцям одружуватися з поляками та білорусами, «а побуждать их и искусным образом приводить в свойство с великоросами».
1763 – указ Катерини II про заборону викладати українською мовою в Києво-Могилянській академії.
1769 – заборона Синоду РПЦ друкувати та використовувати український буквар.
1775 – зруйнування Запорізької Січі та закриття українських шкіл при полкових козацьких канцеляріях.
1789 – розпорядження Едукаційної комісії польського сейму про закриття всіх українських шкіл.

XIX століття

1817 – запровадження польської мови в усіх народних школах Західної України.
1832 – реорганізація освіти у Правобережній Україні на загальноімперських засадах із переведенням на російську мову навчання.
1847 – розгром Кирило-Мефодієвського товариства й посилення жорстокого переслідування української мови та культури, заборона найкращих творів Шевченка, Куліша, Костомарова та інших.
1859 – міністерством віросповідань та наук Австро-Угорщини в Східній Галичині та Буковині здійснено спробу замінити українську кириличну азбуку латинською.
1862 – закриття безоплатних недільних українських шкіл для дорослих в підросійській Україні.
1863 – Валуєвський циркуляр про заборону давати цензурний дозвіл на друкування україномовної духовної і популярної освітньої літератури: «ніякої окремої малоросійської мови не було і бути не може».
1864 – прийняття Статуту про початкову школу, за яким навчання має проводитись лише російською мовою.
1869 – запровадження польської мови як офіційної мови освіти й адміністрації Східної Галичини.
1870 – роз'яснення міністра освіти Росії Д. Толстого про те, що «кінцевою метою освіти всіх інородців незаперечне повинно бути обрусіння».
1876 – Емський указ Олександра ІІ про заборону друкування та ввозу з-за кордону будь-якої україномовної літератури, а також про заборону українських сценічних вистав і друкування українських текстів під нотами, тобто народних пісень[3]. Вперше оприлюднено у книжці Савченко Ф., «Заборона українства», 1876 року.
1881 – заборона викладання у народних школах та виголошення церковних проповідей українською мовою.
1884 – заборона Олександром III українських театральних вистав у всіх малоросійських губерніях.
1888 – указ Олександра III про заборону вживання української мови в офіційних установах і хрещення українськими іменами.
1892 – заборона перекладати книжки з російської мови українською.
1895 – заборона Головного управління в справах друку видавати українські книжки для дітей.

XX століття

1908 – через чотири роки після визнання Російською академією наук української мови мовою(!) Сенат оголошує україномовну культурну й освітню діяльність шкідливою для імперії.
1910 – закриття за наказом уряду Столипіна всіх українських культурних товариств, видавництв, заборона читання лекцій українською мовою, заборона створення будь-яких неросійських клубів.
1911 – постанова VII дворянського з'їзду в Москві про виключно російськомовну освіту й неприпустимість вживання інших мов у школах Росії.
1914 – заборона відзначати 100-літній ювілей Тараса Шевченка; указ Миколи ІІ про скасування української преси.
1914, 1916 – кампанії русифікації у Західній Україні; заборона українського слова, освіти, церкви.
1919 – більшість білогвардійських газет на півдні Росії «заборонило існування[ru]» України.
1922 – проголошення частиною керівництва ЦК РКП(б) і ЦК КП(б)У «теорії» боротьби в Україні двох культур – міської (російської) та селянської (української), в якій перемогти повинна перша.
1924 – закон Польської республіки про обмеження вживання української мови в адміністративних органах, суді, освіті на підвладних полякам українських землях.
1924 – закон Румунського королівства про зобов'язання всіх «румун», котрі «загубили материнську мову», давати освіту дітям лише в румунських школах.
1925 – остаточне закриття українського «таємного» університету у Львові
1926 – лист Сталіна «Товаришу Кагановичу та іншим членам ПБ ЦК КП(б)У» з санкцією на боротьбу проти «національного ухилу», початок переслідування діячів «українізації».
1933 – телеграма Сталіна про припинення «українізації».
1933 – скасування в Румунії міністерського розпорядження від 31 грудня 1929 p., котрим дозволялися кілька годин української мови на тиждень у школах з більшістю учнів-українців.
1934 – спеціальне розпорядження міністерства виховання Румунії про звільнення з роботи «за вороже ставлення до держави і румунського народу» всіх українських вчителів, які вимагали повернення до школи української мови.
1938 – постанова РНК СРСР і ЦК ВКП(б) «Про обов'язкове вивчення російської мови в школах національних республік і областей», відповідна постанова РНК УРСР і ЦК КП(б)У.
1947 – операція «Вісла»; розселення частини українців з етнічних українських земель «урозсип» між поляками у Західній Польщі для прискорення їхньої полонізації.
1958 – закріплення у ст. 20 Основ Законодавства СРСР і союзних республік про народну освіту положення про вільний вибір мови навчання; вивчення усіх мов, крім російської, за бажанням батьків учнів.
1960—1980 – масове закриття українських шкіл у Польщі та Румунії.
1970 – наказ про захист дисертацій тільки російською мовою.
1972 – заборона партійними органами відзначати ювілей музею І. Котляревського в Полтаві.
1973 – заборона відзначати ювілей твору І. Котляревського «Енеїда».
1974 – постанова ЦК КПРС «Про підготовку до 50-річчя створення Союзу Радянських Соціалістичних Республік», де вперше проголошується створення «нової історичної спільноти – радянського народу», офіційний курс на денаціоналізацію.
1978 – постанова ЦК КПРС і Ради Міністрів СРСР «Про заходи щодо подальшого вдосконалення вивчення і викладення російської мови в союзних республіках»(«Брежнєвський циркуляр»).
1983 – постанова ЦК КПРС і Ради Міністрів СРСР «Про додаткові заходи з поліпшення вивчення російської мови в загальноосвітніх школах та інших навчальних закладах союзних республік» («Андроповський указ»), яким зокрема введено виплату 16 % надбавки до платні вчителям російської мови й літератури; директива колегії Міносвіти УРСР «Про додаткові заходи по удосконаленню вивчення російської мови в загальноосвітніх школах, педагогічних навчальних закладах, дошкільних і позашкільних установах республіки», спрямована на посилення зросійщення.
1984 – постанова ЦК КПРС і Ради Міністрів СРСР «Про дальше вдосконалення загальної середньої освіти молоді і поліпшення умов роботи загальноосвітньої школи».
1984 – початок в УРСР виплат підвищеної на 15 % зарплатні вчителям російської мови порівняно з вчителями мови української.
1984 – наказ Міністерства культури СРСР про переведення діловодства в усіх музеях Радянського Союзу на російську мову.
1989 – постанова ЦК КПРС про «законодавче закріплення російської мови як загальнодержавної».
1990 – прийняття Верховною Радою СРСР Закону про мови народів СРСР, де російській мові надавався статус офіційної.
Репресовані носії знань української мови Редагувати

Лесевич Володимир Вікторович у Російській імперії був засновником першої школи з викладанням наук українською мовою по 1862 році, яку за доносом було знищено російською владою в Україні.
Тарнавський Петро Іванович у 1919 році входить до складу ініціативного Комітету мирян і священиків українського походження в Московській Патріархії РПЦ з метою перекладу молитов і текстів богослужіння на сучасну українську мову. А 22 травня 1919 р. у військовому Миколаївському соборі в м. Києві брав участь у першій відправі служби Божої українською мовою[6]. Репресований в 1938 р..
Антоненко-Давидович Борис Дмитрович – відмовлявся зросійщувати словники української мови у підросійській УРСР.
Лісовий Василь Семенович (логік) – репресований у 1972 р. в УРСР, розробляв філософські праці українською мовою.
Пронюк Євген Васильович (дослідник історії української філософії та суспільної думки в Україні) – репресований у 1972 р. в УРСР, розробляв філософські праці українською мовою.
uk.m.wikipedia.org

[Strannik-57]

Этноним "русский народ" абсолютно искусственный, выдуманный, синтетический, а потому не имеет никакого права на существование, так как не имеет под собой самого главного своего основания – народа.

Этноса, племени, народа, нации "русские" не существовало никогда.

Ого, в нашей беседе новый участник.

Ладно. Как там:..." Этноним "русский народ" абсолютно искусственный, выдуманный, синтетический, а потому не имеет никакого права на существование, так как не имеет под собой самого главного своего основания – народа."
Ну очень хочется так считать - да на здоровье. Тем более что отчасти так оно и есть. Отдельного ПЛЕМЕНИ с таким самоназванием пока не вычлененно. Но этноним таки не придумали вчера. Слово РУСЬ известно миру уже 1000 лет. И соответственно всех живущих в её пределах называли РУССКИЙ НАРОД. А Вы вот взяли и сразу с плеча: "не имеет права на существование!!!". Вершитель судеб и законодатель правил? А самому понятию "русский народ" от Ваших хотелок не холодно и не жарко. Да и остальному миру так же наплевать на Ваши хотелки. вот как то так.

Но бог уже с этим "русским народом". Давайте в своём сарае разберёмся. Хоть Вы так и не осилили ответить ни на один заданный Вам вопрос, но попробуем ещё раз (ну хоть что то же Вы должны знать? Неужели ВСЕ файлы пустые? ). Вот попробуйте прояснить, этноним "украинский народ" абсолютно синтетический или нет? Выдуманный, искусственный или нет? Имеет право на существование или нет? И где этот этноним был до 1600 года.? Ваше обоснование в студию.

Мало того, как пишет Константин Ерусалимский, доктор исторических наук, профессор Отделения социокультурных исследований РГГУ, специалист в области истории восточной Европы в средние века и новое время, истории кириллической рукописной книги и книжного дела:

До конца XVI века словосочетание "русский народ" не встречается ни в одном источнике, а с конца XVI века данное словосочетание использовали исключительно за пределами Московского княжества!

Я скажу даже больше: СЛОВОСОЧЕТАНИЕ "пошибатель слонов" не встречается ВОВСЕ!!! А вот по отдельности - сколько угодно.

[Strannik-57]

Руський - не русский.

А какой?

[birdy]

А какой?

Руський.

[birdy]

А русский народ - он многонациональный, если вы не в курсе: https://rufabula.com/articles/2016/0...an-nationalism

[birdy]

В исторической науке давно уже отмечено, что в XII — XIII вв. название «Русь» обозначало вполне определенную страну — собственно Киевскую землю. Примеров подобного словоупотребления можно указать немало и притом в разных русских памятниках. Так, Лаврентьевская летопись, памятник владимиро-суздальского происхождения, рассказывает о походе киевского князя Святослава Всеволодовича и сожжении города Дмитрова: «...пожга (Святослав — М. Т.) город Дмитров, възвратися опять в Русь...»*4. И это не случайное, а общепринятое выражение владимиро-суздальских памятников. После смерти Андрея Боголюбского на совещании во Владимире говорилось: «...князь наш убьен, а детей у него нету, сынок его в Новегороде, а братья его в Руси...». Итак, Владимиро-Суздальская земля — не Русь, а Русь — это южные княжества, где живут братья Андрея.


Подобное же словоупотребление видим в Новгородской земле. Для новгородца под Русью понималась Киевская земля. Можно привести ряд выражений, характерных для новгородского понимания слова «Русь», но ограничимся двумя примерами. В 1135 г. «иде в /24/ Русь архиепископ Нифонт с лучьшими мужи». В 1142 г. сообщается, что новгородцев не пускали из Руси, пока они не приняли князя Святополка*6. В отличие от жителей южной Руси, которых называли русинами, новгородцы называли себя словенами. Это противопоставление русина словенину с наибольшей четкостью бросается в глаза в краткой редакции Русской Правды, которая, судя по всему, возникла в Новгороде. В свою очередь, киевляне называли свою землю Русью в отличие от Новгородской земли («бежащю же Святославу из Новагорода идущю в Русь к брату»)*7.
Не причисляли себя к русинам и жители Смоленской земли, что явно вытекает из рассказа о походе Изяслава Мстиславича на Волгу в 1148 г. На устье Медведицы он соединился с новгородцами, а потом пришел его брат Ростислав «с всими рускыми силами, полкы, и с Смоленьскими»*8.
Даже Галицкая земля, что особенно важно, также не считалась Русью. Победив в 1152 г. Владимира Галицкого, венгерский король пошел «в Угры, а Изяслав у Русскую землю».
Значит, можно с полным основанием считать, что в XII — XIII вв. название «Русь» обозначало определенную область: Киевскую землю в узком смысле этого слова.

..... некоторые места начальной летописи недвусмысленно доказывают, что авторы XI в. называли Русью именно Киевскую землю. Говоря о древних славянских племенах, летописец сообщает: «...и Поляне, яже ныне зовомая Русь»*12. Но поляне, по той же летописи, населяли Киев и его окрестности. Следовательно, Русь — это название Киевской земли, а не какого-либо другого участка восточнославянской территории. В свете подобного толкования термина «Русь» для нас становится понятным своеобразное выражение летописи, дающее расчет лет от цесаря Михаила до смерти Святополка Изяславича (в 1113 г.): «...от перваго лета Михайлова до перваго лета Олгова, Рускаго князя, лет 29; а от перваго лета Олгова, понеже седе в Киеве, до перваго лета Игорева лет 31»

Такое понимание летописного текста подтверждается другим местом «Повести временных лет»: «Седе Олег, княжа в Киеве, и рече Олег: „се буди мати градом Руским“. Беша у него Варязи и Словени, и прочи прозвашася Русью»*14. Здесь Киев — мать городов русских, а осевшие в нем варяги и словени прозываются Русью потому, что они стали жить в Киеве.

[birdy]

Среди восточных славян в VIII — IX вв. стало выделяться племя, жившее по среднему течению Днепра, в области полян, в древней культурной области, где когда-то была распространена трипольская культура. Но где первоначально находились поселения полян, самое имя которых обозначает людей, сидевших «в полях», тогда как окрестности Киева были лесистыми и город был окружен «великим бором», о чем еще помнил летописец? Трудно сомневаться в том, что основная масса полян жила к югу от Киева до реки Роси и по течению этой реки и ее притока Россавы. Здесь при впадении Роси в /45/ Днепр находился летописный город Родня, остатки которого видят в Княжой горе, богатой археологическими находками. Сюда в град Родню «на устьи Роси» бежит Ярополк из Киева, убегая от своего брата Владимира Святого. Рось, Россава, Родня соединены в одном месте. Река Рось — только небольшой приток Днепра, впадающий в него с правой стороны. Однако весь бассейн Роси обильно усеян городищами. «...Города по среднему течению Днепра, — пишет Ю. В. Готье, — примерно от Киева до порогов, существовали задолго до возникновения Киевской державы, по приурочивать их к определенным местам и тем более к позднейшим городам, известным из русских летописей, нет пока никаких оснований. А между тем эти города действительно существовали. Некоторые из них, вроде Киева, продолжают жить и до нашего времени; память о других дошла до нас в виде городищ, которых в одной только Киевской губернии обнаружено свыше 400»*61. Центром указанной местности был бассейн Роси. Быть может, первоначальное название Роси распространялось на все среднее течение Днепра, а корень Рось, возможно, уже заключен в геродотовском названии Днепра — Борисфен. В области полян, по которой протекала река Рось, находим в IX — XIII вв. Русь, как об этом согласно свидетельствуют летописи. Не варяги назвали страну полян Русью, а осевшие в Киеве «словени и варязи и прочий прозвашася Русью».

Почему же в X в. иностранные источники начинают упорно говорить о варягах и путать их с Русью? Потому, что в X в. происходят новые события; в среднее Приднепровье вторгаются с севера варяги, уже осевшие в Новгороде. О завоевании Киева князем Олегом хорошо помнил летописец; он помнил и о том, что до Олега в Киеве сидели свои князья, как это отметил и Длугош на основании древних источников. Варяжская дружина сопровождает Олега в его походах и сама начинает называть себя Русью. Но древние предания о славянских князьях хорошо были известны еще в начале XI в., во время борьбы Святополка с Ярославом, и нашли свое отражение в «Повести временных лет». Русь — это поляне, жители Киева. Однако с этим представлением не мирилось представление о варяжском происхождении династии Рюриковичей, не мирилось сознание того, что верхушку дружины в X в. составляли варяги. В X и начале XI в. идет непрерывная борьба между Новгородом и Киевом. В этой борьбе победа остается за новгородскими князьями, опиравшимися на варягов. Отсюда домысел летописца, который столько лет мешал правильному пониманию исторического процесса в Восточной Европе. Исторической науке пора уже отказаться от домыслов XI в. и сделать единственный возможный вывод о происхождении слова «Русь».
Название «Русь» — древнее прозвище Киевской земли, страны полян, известное уже в первой половине IX в., задолго до завоевания Киева северными князьями.

http://www.litopys.org.ua/rizne/spysok/spys05.htm

[Pawel]

Название «Русь» — древнее прозвище Киевской земли, страны полян, известное уже в первой половине IX в., задолго до завоевания Киева северными князьями.

гы-гы.
А ниче, что "киевские земли" русы захватили, грохнув при этом местную "полянскую" верхушку.
Слушайте, а че тогда страна называется не Поляндия?
Ну логично ведь, раз там жили поляне.
Ну или не Киевляндия?
Русь то откуда?
Откуда Рюрики то приплыли?
Они что местные разве? Поляне?
Эта тема - просто кайф. Кстати тут вот вы правы отчасти.
Поляндия Польшу не напоминает?

ziemia polska — «земля польская», то есть «земля полян»

И Украина - это не окраина России, а окраина Польши. Читаем Боплана.
Гійом Левассер де БОПЛАН

ОПИС УКРАЇНИ,
КІЛЬКОХ ПРОВІНЦІЙ КОРОЛІВСТВА ПОЛЬСЬКОГО

[birdy]

Хорошо, что про Гоголя стёрли, только я поржала, остальные, жаль, не видели.

[Strannik-57]

В исторической науке давно уже отмечено,.........

В какой-какой науке? В ИСТОРИЧЕСКОЙ ?

Ну спасибо. Позабавили на славу. То, что Вы привели, относится к расхожим МИФАМ, но никак не к исторической науке. А Вы эти мифы бездумно передаёте дальше. И пытаетесь на этом МИФИЧЕСКОМ фундаменте чего то сварганить. Как раз тот случай, про который я и говорил: мы НЕ ЖЕЛАЕМ знать СВОЮ историю, а муссируем ЧУЖИЕ (причём иностранные, и даже больше: АГРЕССОРА-ПОРАБОТИТЕЛЯ) сказки. Вот и результат получается: ни Богу свечка - ни Чёрту кочерга. Варим борщ для чужого хле_бала.

Значит "Киевская земля", говорите.... А такой город: КИЕВ был? Ну скажем в том же 10, 11, 12 веке? Я даже не побоюсь спросить: а в 14 веке? А в 15 веке? Так и назывался?

[Pawel]

Хорошо, что про Гоголя стёрли, только я поржала, остальные, жаль, не видели.

Так что было написано?
Вы повторите Просто не захотел лишний раз тролить, решил нейтральном сообщение свое оставить. Т.ен. удалил к лучших чувств, так сказать с уважением к полянам.

Лучше скажите, почему не Киевщина, или Киевляндия, или не Поляния, ну раз местное население в Киевщине поляне были?
Откуда русь то припрели к полянам то?

[Pawel]

Насчет украины же еще раз:
Гійом Левассер де БОПЛАН

ОПИС УКРАЇНИ,
КІЛЬКОХ ПРОВІНЦІЙ КОРОЛІВСТВА ПОЛЬСЬКОГО

[Pawel]

Смотрим документ.
https://upload.wikimedia.org/wikiped..._opys_1660.jpg


Vasseur de Beauplan - Déscription de l'Ukrainie, qui sont plusieurs provinces du Royaume de Pologne, Contenuës depuis les confins de la Moscovie, jusques aux limites de la Transilvanie. Ensemble leurs moeurs, façcons de vivres et de faire la Guerre. Par le Sieur de Beauplan

https://upload.wikimedia.org/wikipedia/commons/a/ac/Beauplan_Poland_XVII_map.jpg

[Pawel]

Ну а кто силен, может и на французском - родном языке Боплана прочесть:
http://litopys.org.ua/boplan/bop07.htm

[Strannik-57]

Быть может, первоначальное название Роси распространялось на все среднее течение Днепра, а корень Рось, возможно, уже заключен в геродотовском названии Днепра — Борисфен.
.........................
Название «Русь» — древнее прозвище Киевской земли, страны полян, известное уже в первой половине IX в., задолго до завоевания Киева северными князьями.

Что ни построение, то и перл. Что ни фраза, то и клиника.

Вообще то ничего, что слово борисфен буквально ( без всяких иномыслий) переводится: из северного леса текущий? И это название по большей части употребляли для участка реки от моря до притока Рось? А от притока Рось и к истокам называли Данапрас ? Буквально: ВОДА ДАНОВ ? Ничего? Нет? Не мешает?

А ничего, что название РУСЬ и в 5-6-7-8-9-10-11 веках являлось СИНОНИМОМ слова САРМАТИЯ ? И только после 11 века ПОТИХОНЬКУ начало применяться для более узкой области суши.

Но уже НИКАК НЕ ЗАТРАГИВАЯ ЗЕМЛИ южнее Чернигова !!!

Но это же фигня, правда? Разве такая мелочь может что то изменить? Ой, даже не хочу комментировать остальное. Всё настолько ШЕДЕВРАЛЬНО, что можно целую книгу в ответ написать.

[Strannik-57]

Руський.

А это какой? Как он звучит? Как он пишется? Как называется страна, где на нём говорят?

[Strannik-57]

..... некоторые места начальной летописи недвусмысленно доказывают, что авторы XI в. называли Русью именно Киевскую землю. Говоря о древних славянских племенах, летописец сообщает: «...и Поляне, яже ныне зовомая Русь»*12. Но поляне, по той же летописи, населяли Киев и его окрестности. Следовательно, Русь — это название Киевской земли, а не какого-либо другого участка восточнославянской территории. В свете подобного толкования термина «Русь» для нас становится понятным своеобразное......

Ну не удержался. Поляне...Они же Полони... Населяли Киев...И его окресности...Ндааааа....Сказать:"СВОЕОБРАЗНАЯ география" - это ничего не сказать. Лучше посмотреть на эту "историческую науку".



Кстати....А почему это привычные нам Пруссы названы БОРУССАМИ? Что переводится как "лесные РУССЫ" ?

И какое отношение Куявская Земля Руси имеет к "Киевской" земле? На городі бузина- у Київі дядько?

[birdy]

По-моему, вы от темы отклонились....