Стихотворение
- Вы счастливы?
- а шо делать? ...
Gorod.dp.ua » Міські форуми / Городские форумы |
|
"Так вот она, ваша победа!"
(Александр Галич)
--------------------
И было так: четыре года
В грязи, в крови, в огне пальбы
Рабы сражались за свободу,
Не зная, что они - рабы.
А впрочем - зная. Вой снарядов
И взрывы бомб не так страшны,
Как меткий взгляд заградотрядов,
В тебя упертый со спины.
И было ведомо солдатам,
Из дома вырванным войной,
Что города берутся - к датам.
А потому - любой ценой.
Не пасовал пред вражьим станом,
Но опускал покорно взор
Пред особистом-капитаном
Отважный боевой майор.
И генералам, осужденным
В конце тридцатых без вины,
А после вдруг освобожденным
Хозяином для нужд войны,
Не знать, конечно, было б странно,
Имея даже штат и штаб,
Что раб, по прихоти тирана
Возвышенный - все тот же раб.
Так значит, ведали. И все же,
Себя и прочих не щадя,
Сражались, лезли вон из кожи,
Спасая задницу вождя.
Снося бездарность поражений,
Где миллионы гибли зря,
А вышедшим из окружений
Светил расстрел иль лагеря,
Безропотно терпя такое,
Чего б терпеть не стали псы,
Чтоб вождь рябой с сухой рукою
Лукаво щерился в усы.
Зачем, зачем, чего же ради -
Чтоб говорить бояться вслух?
Чтоб в полумертвом Ленинграде
От ожиренья Жданов пух?
Чтоб в нищих селах, все отдавших,
Впрягались женщины в ярмо?
Чтоб детям без вести пропавших
Носить предателей клеймо?
Ах, если б это было просто -
В той бойне выбрать верный флаг!
Но нет, идеи Холокоста
Ничуть не лучше, чем ГУЛАГ.
У тех - все то же было рабство,
А не пропагандистский рай.
Свобода, равенство и братство...
Свободный труд. Arbeit macht frei.
И неизменны возраженья,
Что, дескать, основная часть
Из воевавших шла в сраженья
Не за советскую-де власть,
Мол, защищали не колхозы
И кровопийцу-подлеца,
А дом, семью и три березы,
Посаженных рукой отца...
Но отчего же половодьем
Вослед победе в той войне
Война со сталинским отродьем
Не прокатилась по стране?
Садили в небеса патроны,
Бурлил ликующий поток,
Но вскоре - новые вагоны
Везли их дальше на восток.
И те, кого вела отвага,
Кто встал стеною у Москвы -
За проволоками ГУЛАГа
Поднять не смели головы.
Победа... Сделал дело - в стойло!
Свобода... Северная даль.
Сорокаградусное пойло,
Из меди крашеной медаль.
Когда б и впрямь они парадом
Освободителей прошли,
То в грязь со свастиками рядом
И звезды б красные легли.
Пусть обуха не сломишь плетью,
Однако армия - не плеть!
Тому назад уж полстолетья
Режим кровавый мог истлеть.
И все ж пришел конец запретам,
Но, те же лозунги крича,
Плетется дряхлый раб с портретом
Того же горца-усача.
Он страшно недоволен строем,
Трехцветным флагом и гербом...
Раб тоже может быть героем,
Но все ж останется рабом.
И что ж мы празднуем в угоду
Им всем девятого числа?
Тот выиграл, кто обрел свободу.
Ну что же, Дойчланд - обрела.
А нас свобода только дразнит,
А мы - столетьями в плену...
На нашей улице - не праздник.
Мы проиграли ту войну.
Юрий Нестеренко "В О В"
(9 мая 2002 года)
---------------
Rota perpetuum circumvolvitur axem.
ЗАДИМЛЕНІ РИМИ З-ПІД КУЛЬ (Вірш 5. РОЗМОВА З МАТІР'Ю)
Матусю, я стільки не знав ще героїв,
Зростав же в оазі без кривди війни,
Хоч ран від Москви нам ніщо не загоїть -
Та я рабським душам не ставлю вини.
Тому й не тримаю я зла на Росію,
Недобрі не люди - державний уклад,
Так жаль, що фальшивий кремлівський месія
Підступний, мов шавка, слизький, наче гад.
Так жаль, що на зламі віків, недозріле,
Протухле з основи колосить зерно,
І браття вчорашні на нас гострять стріли,
Хоч їхній Титанік прямує на дно.
Так жаль твого внука, росте сиротою,
Хоч спрагло жадає твердої руки,
Та вірю безмежно - покінчим з ордою,
Не завтра - то після, в цей раз на віки!
Повернемо дому, засіємо ниви
Здоровим та чистим зерном, як сльоза,
Майбутнє Вкраїни настане щасливе,
Без граду та смерчу, грибна лиш гроза.
Розхмариться в ясному синьому небі
Хлібами заквітчаний лан золотий,
Воздасть за заслуги Бог, всім по потребі,
То ж кроком широким спішу до Мети...
Сьогодні - на звіра чекаю в окопі,
Здається, найвищої проби вже сказ
Кремлівського монстра зненацька охо'пив,
Та сил у нас досить, не схилить він нас!
Матусю, я стільки не бачив героїв,
У кожного промінь в горнилах-очах,
Не слово єдине тепер моя зброя,
Дай сил мені, Боже, зміцнити розмах!
(Роман Лесюк, пішов добровольцем...)
Rota perpetuum circumvolvitur axem.
Ura! ura! Patrz, blisko reduty, już w rowy
Walą się, na faszynę kładąc swe tułowy;
Już czernią się na białych palisadach wałów.
Jeszcze reduta w środku, jasna od wystrzałów,
Czerwieni się nad czernią: jak w środek mrowiaka
Wrzucony motyl błyska, - mrowie go naciska, -
Zgasł - tak zgasła reduta. Czyż ostatnie działo
Strącone z łoża w piasku paszczę zagrzebało?
Czy zapał krwią ostatni bombardyjer zalał?
Zgasnął ogień. - Już Moskal rogatki wywalał.
Gdzież ręczna broń? - Ach, dzisiaj pracowała więcej
Niż na wszystkich przeglądach za władzy książęcej;
Zgadłem, dlaczego milczy, - bo nieraz widziałem
Garstkę naszych walczącą z Moskali nawałem. (с) Адам Мицкевич
Bůh stvořil člověka, ale nedal si to patentovat, a tak to teď po něm může dělat kdejakej blbec
Тут обелісків ціла рота.
Стрижі над кручею стрижуть.
Високі цвинтарні ворота
високу тишу стережуть.
Звання, і прізвища, і дати.
Печалі бронзове лиття.
Лежать наморені солдати,
а не проживши й півжиття!
Хтось, може, винен перед ними.
Хтось, може, щось колись забув.
Хтось, може, зорями сумними
у снах юнацьких не побув.
Хтось, може, має яку звістку,
які несказані слова…
Тут на одному обеліску
є навіть пошта польова.
(с) Ліна Костенко
ЗІ бувайте шановні, відпустка закінчилася на днях вирушаю на Схід. Тримайтеся тут.
"...куля пішла бездоганно — якраз у те місце на лобі, де дідько припечатує москалям зірки." Чорний ворон
Ще з улюблених-
Навіть якби ти покинула ті місця
в яких народилась і де лишалась чекати,
де формувались риси твого лиця
і починались географічні карти,
навіть якби ти вживала чужі слова,
торкалась чужих плечей і чужих простирадел,
і навіть звідтіль, куди мало хто заплива,
не поверталась, хоч хто би тобі не радив,
навіть якби ти тікала від власних слідів,
від власних снігів на подвір’ї і сонця в ринвах,
якби уникала присмерків і холодів,
приспавши чужих кошенят на своїх колінах,
ти би примчала, всупереч всім листам,
назад — де високі дими і гарячі стіни,
напевне знаючи, що навіть там
ти його не зустрінеш.
(с) Сергій Жадан
"...куля пішла бездоганно — якраз у те місце на лобі, де дідько припечатує москалям зірки." Чорний ворон
Зброя пролетаріату
Робітники пекарень, фабрик, майстерень,
заводська шпана з привокзальних поселень,
аборигени вулиць, кварталів і спальників,
гроза начальників і комунальників,
вантажники з ринків, прибиральники з станцій,
корейці, в'єтнамці та африканці,
кожен, хто працює до сьомого поту –
давай, пролетар, кінчай роботу!
Система пиляє транші й бюджети,
система робить із твого дихання телесюжети,
вербує активістів і продає нерухомість,
система це орган, що заміщує совість,
це депутати, мандати і ювілейні дати,
система – це можливість ні за що не відповідати.
І єдине, що має над системою владу,
це булижник – зброя пролетаріату.
Ніхто не пришле тобі нормального директора,
чесного ректора чи податкового інспектора.
Нікого не цікавлять твої завали й стреси,
приступи агресії й сезонні депресії.
Нікого не хвилює, як ти повернеш кредити.
В разі чого, тебе можна буде засудити і посадити.
Нікого не турбують твої потреби.
Тому давай, браток – все залежить від тебе!
Вчи історію.
Готуй революцію.
Лишай аудиторію.
Виходь на вулицю.
Сергій Жадан
"...куля пішла бездоганно — якраз у те місце на лобі, де дідько припечатує москалям зірки." Чорний ворон
Жадан про Донбас
Він був листоношею в Амстердамі,
слухав аббу, сидів на трамі,
дивився порно у вихідні.
Друзі його, пияки-радикали,
говорили: „Ми все провтикали,
ми, можна сказати, по вуха в лайні.
В країні стагнація і мудацтво,
лібералізм і продажне лівацтво,
і неясно, що нас трима на плаву.
Євросоюзом керує сволота.
Вони говорять – „Свобода, свобода”,
а піди-но, купи нормальну траву.
Але на Сході ще є країна,
вона сьогодні, можливо, єдина,
де сонце свободи не встигло зайти.
Де вірять в людину – вільну, розкуту.
Спробуй пробити канали збуту,
давай наведемо культурні мости!
Там втіха сходить на кожну хату.
Церкви московського патріархату
знімають вроки і славлять джа.
Мануфактура та інші крами
там контролюються профспілками,
і співом ясніє колгоспна межа!
Там п’ють абсент при застудній хворобі.
Там демони у жіночій подобі,
сховавши в горлі темну пітьму,
сповнять усяку твою забаганку.
Давай, чувак – привези афганку!” –
повторювали вони йому.
І він ступив на цю дивну трасу.
Авіалініями Донбасу,
де на сніданок – лише бухло,
мріючи про країну шалену,
він вилетів за кордони шенгену,
лишивши все, що в нього було.
Ступивши на землю в місті Донецьку,
з усіх іноземних знаючи грецьку,
котру тут нібито знали всі,
він трапив до рук дивовижній парі –
водій на форді й друг на кумарі.
І сяяли зорі у всій красі.
Водій сказав: „Все нормально, зьома,
давай, почувайся у нас, як вдома,
тут друзі навколо, бачиш і сам.
Ти трапив на землю обітовану.
Їдьмо в Стаханов, там стільки плану,
що вистачить на весь Амстердам!”
Був простір вечірньою сутінню скутий.
Стояла зима. Починався лютий.
І місяць за ними гнався, як птах.
Тривожно світилися терикони,
на Україну ішли циклони,
й душі тонули в глибоких снігах.
На сорок п’ятому кілометрі
вони застигли в злій круговерті,
і тьма огорнула їх мулом густим.
Водій промовив: „Йохан, братішка,
по ходу, виходить, усім нам кришка,
молися своїм растаманським святим!”
Замерзло пальне і стихала мова.
Смерть надійшла із портів, з Азова,
і демон смутку над ними літав.
Випивши дезодорант, щоб зігрітись,
він намагався комусь дозвонитись,
але телефон йому відповідав:
„На даний момент абонент недоступний.
Життя – процес взагалі підступний,
так ніби тонеш серед ріки.
Смерть твоя – невелика втрата,
просто змінюється оператор,
й повільно зникають вхідні дзвінки”.
"...куля пішла бездоганно — якраз у те місце на лобі, де дідько припечатує москалям зірки." Чорний ворон
А по меньше стихи типа хокку нету?
ЗІ Я одноклеточное.
Щось у Жадана декадентські нотки вчуваються...
Я бесконечно уважаю чудовищный выбор моего народа (М.Жванецкий)
Для ch2000
Бувайте здоровенькі і повертайтеся обов'язково додому !
Розриває ланцюги в душі на ланки,
В ефірі сльози, що волаєш "Отче Наш"!
І в скрині пилом вже припала вишиванка,
Та світ розділений на іхній і на наш.
Сидиш у тамбурі та думаєш як жити,
Від файки очі розтирають до сльози.
Та скільки вже собі могилу можна рити,
Коли чорти плюють на твої образи?
Приспів:
Війна курва! Гра музика та не хочу того свята,
Ніби свято але хочеться кричати, обирати:
Або жити або вмерти, але я впертий!
Війна курва! І вона вже не де юре, а де факто,
Що поробиш, буду битись без антракту,
Обираю- хочу жити та.... хей, давай набої подавай! Хей, давай набої подавай!
Коли є лють у серці - там нема любові.
Та не зважаєш, що в очах пече пісок.
З колін вставали кароокі, чорноброві,
Співали так, що пронизало до кісток.
В кишенях кулі, сигарети та ікони.
Та в соцмережах пару слів і чорний дим.
Заграли струни та задзвонили дзвони.
Це моя хата - то мій Єрусалим!
Приспів (двічі).
Rota perpetuum circumvolvitur axem.
Виростають сини на піснях, на казках, на молитвах
І ідуть по житті, як по кризі крихкій навесні.
Як їм нині і нам твою правду від лжі відділити?
Як твої зрозуміти, Степане, і ночі, і дні?
Приспів:
Степане-Степане, за що тебе вбито?
У чому твоя перед світом вина?
Твоя в тім провина, що є Україна, |
Твоя в тім вина, що любов є одна! | (2)
Ти у серці беріг віру в батька і в мамине слово,
І простити не міг тим, хто в душу заліз чобітьми,
Ти плекав на чужині стражденну зернину любові,
А на рідній землі висівали полову сини.
Приспів.
Час так стрімко пливе і загоюють рани руїни,
І до храму твого нині, рідний, відкрито ідем.
Хто життя своє склав за величність і честь України,
Хай не прощений нині та завтра прощений буде! Приспів.
Я бесконечно уважаю чудовищный выбор моего народа (М.Жванецкий)
Мені уже набридло чути
«Тоді були такі часи».
Скажіть, а як могло так бути,
Що хтось з них мовчки йшов в ліси,
А хтось строчив доноси днями
А хтось, зібравши скарб простий,
Прощався з рідними полями,
Щоб в таборах кістьми лягти?
Тому, давайте скажем прямо:
Часи- одні, бо між людьми
І досі - хтось із ворогами,
А хтось боронить нас грудьми. Liudmyla Leshchuk.
Rota perpetuum circumvolvitur axem.
Соколята
Крутилось пір'я на вітру
І я згадав негоду ту,
В яку мене моя любов
Покинула.
Виймали жала із грудей
Очата двох моїх дітей
І вся моя любов на них
Рікою хлинула.
Зростають у гніздечку соколята,
О Боже, ти за все мене прости!
О як я їх не хочу відпускати,
У простори юнацької мети.
В роках моїх така велика сила,
Та долю не затримати нічим, —
Сини мої візьміть мої вітрила,
Та й батька не забудьте поміж тим.
Я спав роками у вогні,
Біда сивіла на мені,
І тільки мати у селі,
В сльозах журилася.
А я синочків обіймав,
І сам у себе запитав,
О де ж ти наша доле
Забарилася!
Зростають у гніздечку соколята,
О Боже, ти за все мене прости!
О як я їх не хочу відпускати,
У простори юнацької мети.
В роках моїх така велика сила,
Та долю не затримати нічим, —
Сини мої візьміть мої вітрила,
Та й батька не забудьте поміж тим.
В"ячеслав Хурсенко
Головна | Афіша | Новини | Куди піти | Про місто | Фото | Довідник | Оголошення | |
Контакти : Угода з користивачем : Політика конфіденційності : Додати інформацію |
copyright © gorod.dp.ua. Всі права захищені. Використання матеріалів сайту можливо тільки з дозволу власника. Про проєкт :: Реклама на сайті |
|
Bookmarks