наведу один такий приклад. Зі мною у Львівському університеті в одній групі вчилася така собі Наталка, яка була старостою нашої групи, походить вона зі славного давнього львівського роду. Так-от, вона під кінець університетських студій вийшла заміж за словенця (з яким познайомилася, возячи групи «югославів» по совку; а ми, студенти-славісти, підробляли гідствуванням у бюро міжнародного молодіжного туризму «Супутник»; і аз грішний наїздився з тими «югами»). Після університету виїхала до Словенії, до Любляни, народила там дітей, перетягнула туди брата з сім’єю та своїх батьків. Вона працювала там у різних фірмах, останніми роками (чи й десятиліттями, ха, «а час, мов віл з гори, чухра, його не налигаєш», як писав Петро Гулак-Артемовський) і по міжнародних векторах.
Так-от, вона мені розповіла минулоріч, коли в нас було тридцятиліття зустрічі випускників, як не зовсім давно, років декілька тому, потрапила до Москви у робочих справах. Треба було, щоб усе полагодити в робочому порядку, пробути там кілька тижнів. Знічев’я в готельному номері, а вечори були вільні, вона вмикала телевізор і дивилася російські канали – розмаїті передачі, а новини завжди, щоб бути у курсі справ і подій. Спершу вона вжахнулася від того, що і як подають у тих їхніх новинах. Потім обурювалася і скреготала зубами. А потім якимось незрозумілим чином та інформація з біжучими картинками стала на неї впливати. Вона в повзучому порядку стала починати вірити тому, що чула і бачила.
Вона хотіла вже пошвидше звідти втекти, щоб позбутися тієї суґестії, але робота не відпускала. Знову і знову непереборно виникало бажання таки вмикати телевізор і дивитися, що там показують, що кажуть. Вона не змогла цього пояснити. А коли виїжджала звідти, то вже була ледь не переконана у правоті всього того, що там нав’язувалося глядачам-слухачам. «Протверезіла», лише повернувшись до Любляни, та й то не одразу. І це колишня львів’янка, людина західної цивілізації, дуже раціонально мисляча (це з моїх студентських вражень, та й підтверджується тим, яку карколомну кар’єру їй вдалося зробити). Тож «лампацонське» телебачення таки зомбує. Якщо йому вдається це робити навіть за короткий час навіть з людьми, упередженими до всього потойбічно-московитського, то що вже казати про простих нещасних ерефівців.
Допис від AndyTh
Bookmarks