| Gorod.dp.ua » Міські форуми / Городские форумы |
 |
|
Олесь В золотій смушевій шапці
Циган-вечір сходив з гір,
Ніс він ніченьці-циганці
З срібла кований набір.
А вона його вже ждала
У долині, у гаю,
Ніжним гребенем чесала
Чорну кісоньку свою.
І кохану він помітив,
Уклонився, шапку зняв
І найкращу квітку з квітів
У обійми дужі взяв.
Заспівали поцілунки,
Чи озвались солов'ї,
Чи забрязкали дарунки
На палких руках її?
Хто це скаже? Хто це знає?
Тільки той, хто ходить в гай,
Хто в огні, як я, палає,
Хто закоханий украй.
18.V.1930
Rota perpetuum circumvolvitur axem.
О.Олесь - які пронизливі вірші... Шановна sonykot, додайте ще за вашим смаком
Ліна КОСТЕНКОСпасибо, жизнь, за то что вновь приходит день
* * *
Вечірнє сонце, дякую за день!
Вечірнє сонце, дякую за втому.
За тих лісів просвітлений Едем
і за волошку в житі золотому.
За твій світанок, і за твій зеніт,
і за мої обпечені зеніти.
За те, що завтра хоче зеленіть,
за те, що вчора встигло оддзвеніти.
За небо в небі, за дитячий сміх.
За те, що можу, і за те, що мушу.
Вечірнє сонце, дякую за всіх,
котрі нічим не осквернили душу.
За те, що завтра жде своїх натхнень.
Що десь у світі кров ще не пролито.
Вечірнє сонце, дякую за день,
за цю потребу слова, як молитви.
Не страшно делать ошибки, важно делать не только ошибки
Олександр Олесь – Лебідь
На болоті спала зграя лебедина.
Вічна ніч чорніла, і стояв туман…
Спало все навколо, тільки білий лебідь
Тихо-тихо сходив кров’ю своїх ран.
І співав він пісню, пісню лебедину,
Про озера сині, про красу степів,
Про велике сонце, про вітри і хмари,
І далеко нісся лебединий спів.
Кликав він проснутись, розгорнути крила,
Полетіти небом в золоті краї…
Тихо-мирно спала зграя лебедина,
І даремно лебідь звав, будив її.
І коли він вгледів, що брати не чують,
Що навік до себе прикував їх став, —
Закричав від муки, вдарився об камінь,
Зранив собі груди, крила поламав.
Чорна ніч чорніла, не світало вранці,
Ввечері далекий захід не палав…
Тихо зграя спала, тихо плакав лебідь,
Тихо кров’ю сходив, тихо умирав.
Аж колись уранці зашуміли хвилі,
І громи заграли в сурми голосні,
Вирвалося сонце, осліпило очі,
Роздало навколо обрії ясні.
Стрепенулась зграя, закричала біла:
“Тут гниле повітря, тут вода гнила!..
А над нами сонце, небо, простір, воля!” —
І ганебно спати більше не змогла.
Зашуміла зграя піною на хвилях.
Зашуміла вітром… ще раз! І — прощай!..
І летіла легко, наче біла хмара,
І кричала з неба про щасливий край.
. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .
Тихо, тихо сходив білий лебідь кров’ю,
То, здавивши рани, крила рознімав…
І в знесиллі бився… Зграє лебедина!
Чи хто-небудь в небі лебедя згадав?
2.IV.1917
Rota perpetuum circumvolvitur axem.
Олександр Олесь – “Хто в час пожежі край свій кине…”
Хто в час пожежі край свій кине
І, як боюн, в чужий втече,
Того весь вік огонь пече
І проклін рідної країни.
Не знайде той ніде притулку,
Не стріне усміху ніде,
Не вгледить в друзях порятунку,
Коли знесилений впаде.
Коли ж, зотлівши у провині,
Додому вернеться в свій край,
О друже-брате, не питай:
Умри, як можешь, на чужині!
23 січня 1926
Rota perpetuum circumvolvitur axem.
Дякую! гарні, пророчі... буду читати, потім поділюся своїми улюбленими
Ось я кажу вам тайну: Не всі ми помремо, але всі перемінимося
1 до Коринтян
Допис від Гринева
Самий сумний вірш, але улюблений ПІД КРУТАМИ
Ще до хутора далеко...
Натомився... шкода ніг...
Сніп під голову поклав я
І у чистім полі ліг.
Срібним лебедем у хмарах
Місяць весело купавсь,
Пір'я струшував із себе,
Може, сонцю усміхавсь.
Не згадаю, і до мене
Вітер тихо шепотів:
Мозок стомлений не вловить
Тихокрилих навіть слів.
Я заснув і спав, як камінь.
Коли чую - хтось прибіг
І схопив мене за руку
Я отямитись не міг.
Срібним лебедем у хмарах
Місяць груди обминав...
Біля мене з довгим крісом
Хлопчик змучений стояв.
"Що з тобою, де упав ти?
Зранив голову свою?"
Сумно й гордо відповів він:
"Так, я впав... але в бою.
Ти не чув хіба сьогодні,
Як гриміли тут громи?
Бились з ворогом ми славно
І вмирали славно ми...
Я лежав і бачив очі
Карі, сині, голубі.
Як квітки, цвітуть, сміються,
Ні сльозиночки тобі.
Оточив нас дужий ворог,
Покосив усі квітки.
Обіцяли нам підмогу -
Не наспіли козаки...
Обіцяли нам набої...
Ах, коли б вони були!
Ми, напевне, їх розбили б,
Бо ми бились, як орли.
Десь захована там зброя,
Десь закопана в землі.
Ми тепер ідем шукати -
І ми знайдемо її.
Ну, а ти, як прийдеш в місто,
Моїй матері скажи:
"Син твій впав в бою, як лицар,
Горда будь, а не тужи".
А тепер прощай! Я військо
За собою поведу.
Я - отаман... Я вестиму!..
Зброю першим я знайду".
Мов крило, простяг він руку,
Блиснув шаблею в руці...
Крикнув голосно і дзвінко:
"По набої, молодці!"
Наче скошені косою
В полі чистому квітки,
Як один, почувши голос,
Повставали вояки.
І пішли шукати зброї.
Спів поволі затихав...
Срібним лебедем у хмарах
Місяць груди обмивав.
1923
Rota perpetuum circumvolvitur axem.
Дякую за вірші. Вже цитувала про найкращу квітку з квітів, сподобалося, сказали, що дуже зворушливо...
Я расскажу тебе добрую сказку"Син твій впав в бою, як лицар,
Горда будь, а не тужи"
С очень счастливым концом.
Слушай, мой мальчик, жизнь не напрасна,
Когда смотришь смерти в лицо.
Все не бессмысленно, хоть и немыслимо;
Есть еще что-то важное жизненно;
Есть еще что-то светлое, вечное;
Есть где-то люди, а не человечина...
Смотри -
Догорает закат и ночь
У двери
Черна, как угли точь-в-точь...
Не говори
Ничего - тебе не понять того, что внутри...
Я нарисую тебе вечный город,
Чьи горожане счастливы.
Ты не поверишь мне - ты слишком молод,
Но знай - все не напрасно.
И пусть ненавистно им все, что немыслимо -
Мы с тобой сильные, мы с тобой выстоим;
Будут и наши раны излечены,
Ведь есть где-то люди, а не человечина...
Замри -
Сотня воинов с копьями
У двери...
Это не люди, а скот...
Не говори
Ничего - тебе не понять того... Не смотри...
Я допою последнюю песню
С очень счастливым концом.
Слушай, мой мальчик. Да будет известно
Тебе - у смерти пустое лицо...
В звездные выси на встречу с немыслимым
Я ухожу, рассыпаясь бисером.
Помни, хоть вера твоя изувечена -
Есть где-то люди, а не человечина...
Смотри -
Догорает звезда. Она твоя -
Бери,
Береги ее - это я...
Не говори ничего...
(с) из сети
Ось я кажу вам тайну: Не всі ми помремо, але всі перемінимося
1 до Коринтян
Учитывая общее положение страны и наступающий месяц май
и витающую над нами мадам-Войну (( ...
любимые стихи
И.Л. Деген.
Мой товарищ
в смертельной агонии,
не зови понапрасну друзей.
Дай-ка лучше согрею
ладони я
над дымящейся кровью
твоей.
Ты не плачь, не стони,
ты не маленький,
ты не ранен, ты просто
убит.
Дай на память сниму
с тебя валенки,
нам еще наступать
предстоит.
А.П.Межиров
(интерпретация)
Мы под Колпином скопом стоим,
Артиллерия бьет по своим.
Недолет. Перелет. Недолет.
По своим артиллерия бьет.
...
Надо всё-таки бить по чужим,
А она - по своим, по родным.
Недолет. Перелет. Недолет.
По своим артиллерия бьет.
Это наша разведка, наверно,
Ориентир указала неверно...
и естественно - великая "Лили Марлен"
(хотя там важнее и музыка-мелодия и слова-то у всех разные...)
мне нравится как у И.Бродского:
Возле казармы, в свете фонаря
кружатся попарно листья сентября,
Ах как давно у этих стен
я сам стоял,
стоял и ждал
тебя, Лили Марлен,
тебя, Лили Марлен.
Если в окопах от страха не умру,
если мне снайпер не сделает дыру,
если я сам не сдамся в плен,
то будем вновь
крутить любовь
с тобой, Лили Марлен,
с тобой, Лили Марлен.
Лупят ураганным, Боже помоги,
я отдам Иванам шлем и сапоги,
лишь бы разрешили мне взамен
под фонарем
стоять вдвоем
с тобой, Лили Марлен,
с тобой, Лили Марлен.
Есть ли что банальней смерти на войне
и сентиментальней встречи при луне,
есть ли что круглей твоих колен,
колен твоих,
Ich liebe dich,
моя Лили Марлен,
моя Лили Марлен.
Кончатся снаряды, кончится война,
возле ограды, в сумерках одна,
будешь ты стоять у этих стен,
во мгле стоять,
стоять и ждать
меня, Лили Марлен,
меня, Лили Марлен.
Востаннє редагував ЛЫСЫЙ ГНОМ: 30.04.2015 о 23:35
Набрела на такое...Реально прокачало...
(автор неизвестен)
Я обещаю, у нас с тобой будут Боги отверженные. И заклание у мертвенно-бледных ног. Мы пойдем, как мор и голод, по миру поверженных. И останется смог. И останется прах. Ты повяжешь мне лентами алыми волос эбеновый, я стану петь. Мы пойдем, как раздор и холод. Как война и черная смерть. Никого не останется в этих стенах. В этих мирах. Я осушу истерию, я поглощу весь страх.
Я обещаю, мы встретим ангелов, украшающих колыбель, помимо воли спящего, и воздвигнем алтарь. Мы заберем у них голоса. И начнется жатва. Мы понесем отравленное зерно. Мы разольем по земле вино. И отдадим им пороки, спущенные с поводка. У древних истоков иссохнет к утру мать-река.
Я обещаю тебе небо черное, боль неуслышанных и платье из белого льна. Мы пойдем, воплощая знамения, ты станешь смеяться под молнии, ты станешь кружиться, моя война. Соберем до последней всю воду, шипящую кислотой, и наполним чашу миров сполна. Я обещаю, падет перед нами Луна. Я сама. Остановлю ее вечный восход.
Я обещаю тебе легионы, золото – небесный мед и боль. Я подарю тебе тысячу новых имен, кровь времен и немного священного ладана. Нам судьба дана? - Я дарую нам новый рок. Вечный порок. Рагнарек. И останется смог.
Мы забудем, как должно бы болеть. Мы пойдем, как раздор и холод. Как война и черная смерть. Я обещаю, мой разрушитель, мы будем идти и гореть.
Не грусти, не плачь, родная,
Из последних сил держись!
Отпусти печаль, я знаю
Так бывает, это жизнь
Не грусти, не плачь, не надо.
Вновь вдохни и улыбнись!
Прошлым не живи – преграда,
Настоящим насладись!
Не грусти, не плачь! Ты слышишь,
Жизнь течет, бурлит, кипит!
Почему так робко дышишь?
Тело все твое дрожит.
Не грусти, не плачь! Развеет
Ветер страх, тоску и боль
Новой жизни луч согреет,
Счастьем мир наполнив твой.
Не грусти, не плачь, ведь в жизни,
Все не вечно, все пройдет.
Тонкой ниточкой капризной
Каждого судьба ведет.
Не грусти, не плачь, ты знаешь,
Вовсе нет случайных встреч.
Из всего, что получаешь,
Следует урок извлечь.
Не грусти, не плачь! Угодно
Значит так произойти.
Улыбнись, вздохни свободно!
Ты на правильном пути!
Не грусти, не плачь, родная,
Из последних сил держись!
sonykot,
дуже гарні вірші класиків, в них відчувається твоя біль за себе, за друзів , рідних, бажаю тобі натхнення
Востаннє редагував Вячеслав Анатольевич 63: 16.05.2015 о 23:12
Адекватный и умелый, по «компам» специалист,
Поздравляю с победой золотой наш программист,
Век технологий – новизны, «айпадов» и «айфонов»,
Но ты спокоен как-никак, работаешь свободно.
Лишь стоит в сеть тебе войти, и ты уж разобрался,
Какой пароль бы на пути тебе не повстречался,
Взломать, создать и удалить, добавить и прибавить,
Такого паренька как ты, я не смогу не славить.
***
Ты пишешь программы. Компьютерный мир
Тебе не оставил загадок
Пускай в твою честь затевается пир,
Пускай каждый день будет сладок!
***
Запрограммированное тобою общество
В этот день от восторга визжит,
И салютами виртуальными
С поздравленьем к тебе спешит.
Востаннє редагував Вячеслав Анатольевич 63: 16.05.2015 о 23:30
Мой Ангел-Хранитель… я снова устала…
Дай руку, прошу, и крылом обними…
Держи меня крепче, чтоб я не упала…
А если споткнусь, Ты меня подними…
(с)
Чи знаєш ти світання в полі...
***
Чи знаєш ти світання в полі
або в задуманих садах,
коли од щастя мимоволі
сіяють сльози на очах?
Щебечуть птиці, вітер лине,
немов дитинства дальні дні,
і кожна квітка і стеблина
до тебе тягнуться в півсні.
А ти ідеш. На небокраї
яка краса огнів сія!
Й разом з природою співає
душа закохана твоя.
І тільки серце б'ється дуже.
Здається, так би вічно йшов…
Якщо ти знаєш це, мій друже, —
ти знаєш, що таке любов.
Rota perpetuum circumvolvitur axem.
15 секунд
он подходит к тебе. по-пацански вальяжна походка.
улыбается. смотрит. шаблонно наводит мосты.
пахнет сексом, стихами и самую капельку - водкой.
и любовью. любовью… он с детства с любовью «на ты».
у тебя есть 15 секунд. затаись и послушай,
как внизу живота разрастается сладостный звон
золотых бубенцов, беспринципно роняющих в душу
песню новой любви и простое решение: «он».
ты, конечно же, ловишь чутьём неприрученной кошки
всё, что было и будет, и есть между ним и тобой,
знаешь, кто он тебе. и зачем у тебя на ладошке
эта линия Встречи прочерчена мудрой судьбой.
ты его не звала, не ждала, растворившись в покое
одиноких ночей, череде зачарованных лун.
ты не хочешь его. ты же знаешь, что это такое.
если можешь, беги. у тебя есть 15 секунд.
динамо
флирт откровенен, пожалуй, слишком.
жарко. взведён курок.
вижу, что ты меня, злой мальчишка,
вы..ал бы разок.
ладно, дружище. цветов не надо.
тратишься не на ту.
я за циничным твоим фасадом
чувствую пустоту,
ту, что звенит после слова «выстрел»
(точка-пробел-пробел)
в тонком пространстве нечётных чисел
сотнями децибел.
мальчик мой, знаешь, иди ты лесом.
дело твоё – труба.
битому битую непринцессу
вы..ать не судьба.
Анна Гречко
Никогда не считай себя не таким, каким тебя не считают другие, и тогда другие не сочтут тебя не таким, каким ты хотел бы им казаться.(С)
Ну раз пішла така п'янка...
В РЕСТОРАНІ
О. Ковіньці
Кожний раз я її в ресторані
зустрічаю на горе, на жах...
В неї очі підведені, п'яні
і кармін на знайомих губах.
Я і знаю її, і не знаю...
Тільки кличе і тягне мене,
де з-під шовку вбрання виглядають
дорогі кружева "комбіне"...
З нею непман нахабний і грубий,
що життя потопив у вині.
А вона крізь покусані губи
щось нахабне сказала мені.
Усміхнулась і глянула жутко,
наче я наступив на змію...
Як похожа оця проститутка
на колишню дружину мою!..
Підвелась і хитається... п'яна...
Йде до мене: "Забудь і прости..."
А в лице аромат "Льоріґана"
і печальної пудри "Коті"...
Знову маєм і ласкою віє...
Ти для мене і сонце, і спів...
Хочу крикнуть: "Проклята повіє!.." -
а кажу: "Я забув і простив..."
Хочу крикнуть услід їй так дико:
"Я не можу без тебе... вернись!.."
Та слова заглушає музика,
і не буде уже, як колись.
Знаю я, ти давно на уклоні...
Ще тоді, як зі мною була,
ти другим віддавала долоні
і розпусту таємну пила...
Був самотній... За вікнами клени...
До нагана стреміла рука...
Ти приходила пізно до мене,
вся червона, противна, слизька...
Дні пливли, похоронні, як дзвони,
ночі йшли, як ножі, як огні...
Раз знайшов я твої панталони,
передерті, засохлі й брудні...
Грай, музико, ридай, моя рано!..
Грай, музико, ти швидше, молю.
Я забуду зрадливу кохану
і з досади гітару куплю.
Плачте, очі, козацькі ви карі!..
В неї бедра і ноги "на ять".
Хай їй чорт! Краще грать на гітарі
і синочка свого споминать.
Ти жорстока, тупа і нечула,
все в тобі насолода і зло.
Хоч би сина мені повернула,
може б, краще без тебе було.
Де ви, ніжки, смугляві, маленькі,
і до мене восторжений крик!..
Він не зна, що повією ненька
і що татко його більшовик.
Синку мій, кароокий синочку,
в парку більше не бігати нам.
Над любов'ю поставив я точку,
чи ж поставлю її над життям?!.
О почуй мої голос і кроки
і згадай паперову зорю!..
Я горів на фронтах огнеоких,
а тепер на коханні горю.
Хтось сміється в пенсне: "На коханні?!."
Ах, кохання, така ширина!..
В ньому жінка, і син, і повстання,
і Вкраїна, моя сторона!..
В ньому все!.. Революціє-зоре!..
Я ж людина, не криці шматок.
Маю право на власне я горе
і на слово інтимне "синок"?..
Чи не маю?.. Як ні, то з такими,
як оцей, що сміється в пенсні,
що жиється думками чужими,
не єдина дорога мені!
О печале моя неозора
і електрики зоряне гей,
Революції зрушим ми гори
для кохання, жінок і дітей.
Ти пробач за образу, мій любий!
Знаю я, ти не криці шматок.
Ти ж цілуєш закохані губи
і у тебе є жінка й синок?!
Хай сміються чужі й нечулі,
треба так, наша доля така.
Ми ж зросли в Революції гулі,
в тебе й мене в мозолях рука,
в нас єдині і серце, і кроки
і з колиски дорога одна!
Прийде критик якийсь пенсноокий,
мою душу розкраде до дна...
Він надіне на ніс мікроскопи,
телескопи на серце своє,
та нічого не знайде до гроба...
він же критик!?. мовчать не теє?!.
Ну й почне фарисейство розводить
і моралі нудненькі читать...
А навколо сміються заводи
і лунає молитва "на мать".
1927
Rota perpetuum circumvolvitur axem.
що є "криця" ? крига?
Дивно, що саме ви питаєте, чомусь думала ви в курсі. Це сталь. Володимир Сосюра з тих самих територій що зараз під окупацією. Але його інтимна лірика - це щось із чимось. Років 20 тому його вірші мене просто вразили, м'яко кажучі. Але доля його сумна.
Rota perpetuum circumvolvitur axem.
если хочешь о важном — давай о важном.
хотя это понятие так двояко.
одиночество — вовсе не так уж страшно.
страшно в двадцать один умереть от рака.
страшно ночью не спать от грызучей боли,
что вползает под кожу и ест с корнями.
а ты роешь могилу от слов «уволен»,
или «лучше остаться с тобой друзьями».
говоришь, как пугающи предпосылки
неизбежности рока, судьбы, удела?
страшен выбор — идти собирать бутылки,
или сразу идти на торговлю телом.
говоришь, нет квартиры в многоэтажке,
платежи коммунальные шею душат?
а когда-то хватало малины в чашке
и оладушек бабушкиных на ужин.
говоришь, что вокруг — дураки и драмы,
что в кошмарах — тупые пустые лица.
страшно — в девять ребенку лишиться мамы.
страшно — маме ребенку не дать родиться.
страшно видеть, как мир в себе носит злобу,
как друзья обменялись ножами в спину.
если хочешь о важном — давай о добром.
как быть добрым хотя бы наполовину?
как найти в себе силу остаться честным,
ощутить в себе волю, очистить душу?
правда, хочешь о важном? садись. чудесно,
это важно, что ты еще хочешь слушать.(с)
Великолепно!!! Благодарю вас!
Ваші права у розділі
| Головна | Афіша | Новини | Куди піти | Про місто | Фото | Довідник | Оголошення | |
| Контакти : Угода з користивачем : Політика конфіденційності : Додати інформацію |
 |
copyright © gorod.dp.ua. Всі права захищені. Використання матеріалів сайту можливо тільки з дозволу власника. Про проєкт :: Реклама на сайті |
|
Відповісти з цитуванням
Bookmarks