| Gorod.dp.ua » Міські форуми / Городские форумы |
 |
|
А никак.Допис від alyak
Ведьма сказала что был только улус "только Московия", значит только Московия. Это всё Петя-1 нагадил. Свою Татарию начал под Русь Галицкую косить. Вот только накуя всякие НЕСОЗНАТЕЛЬНЫЕ на своих картах всякую провокационную муйню рисовали ещё в то время, когда у его папки ещё и сперматозоиды отсутствовали, вот это ЗАГАДКА. В топку все "неугодные" карты!! Только мешают новую Херьсторияю сочинять.
(1654 год)
Почему вырезан только уголок карты, а где остальное? Или очередная манипуляция?А никак.
(1654 год)
Востаннє редагував ОлегБ: 03.04.2018 о 13:55
Тю, так ещё Ивана Грозного в своё время "несло"А никак.
(1654 год)
:
Ініційоване Іваном III розграбування Києва татарами (1482 р.) було яскравим проявом агресивної щодо навколишніх східнослов'янських земель політики Московського князівства, яке протягом другої половини XV ст. перетворилося на могутню державу. У 1478 р. до її складу ввійшла Новгородська земля, в 1485 р. – велике князівство Тверське, один із найголовніших суперників Москви. В результаті під владою Івана III був об'єднаний основний масив великоруських земель.
Успіхи зовнішньополітичної діяльності великого князя московського відбилися на його титулатурі: від середини 80-х рр. XV ст. він почав називати себе "государєм и вєликим князєм всєя Руси", що не тільки підбивало підсумки його об'єднавчих змагань, а й містило в собі виразні претензії на зверхність над усіма східнослов'янськими землями, значна частина яких перебувала в складі Литовської та Польської держав. Це цілком усвідомлювали їхні правлячі кола, що унаочнює дипломатична документація початку 1490-х рр. Саме тоді у переговорах між наступником Казимира – великим князем литовським Олександром – і послами Івана III останній вперше у практиці московсько-литовських взаємин був названий росіянами "государєм всєя Руси" (січень 1493 р.), що, як і передбачав Іван III, викликало у Вільні рішучий протест: "Напєрєд того отєц єго, да и он ко отцу государя нашєго так нє приказывал, ни прєдки их к прєдкам государя нашєго так нє приказывали". Роз'яснення надійшли лише за півроку: "Государь наш к вашєму государю в своєм листє… новины никоторыє нє вставил: чєм єго Бог подаровал, от дєд и от прадєд, от начала, правый єсть уроженый государь всєя Руси". Експліцитно ці загальноруські претензії великого князя московського були сформульовані десятиліттям пізніше, у 1503–1504 рр., коли Олександру (на той час правив і Польщею) та його брату Владиславу Угорському було прямо заявлено, що вся Руська земля є "отчиною" московських володарів, а не тільки ті міста й волості, "кои, – словами Івана III, /155/ – нынє за нами"; при цьому останній, покликаючись на безперервний династичний зв'язок між московськими й давніми київськими князями, не приховував своїх намірів: "своєй отчины всєє доставати".
У фаховій літературі слушно зазначалося, що апелювання до патримоніального права при вирішенні Москвою зовнішньополітичних завдань на межі XV–XVI ст. не було новаційним: кількома десятиліттями раніше воно вже використовувалося для ідеологічного забезпечення приєднання Новгорода. Однак і досі науковці не звернули уваги на пряму текстуально-смислову залежність заяв Івана III від давньоруських літописних сюжетів, пов'язаних зі специфічним статусом Києва як спільної "отчини" Рюриковичів, на яку всі відгалуження цього роду мали формально рівні права. Досить порівняти твердження Івана III про те, що "вся Русская зємля, Києв, и Смолєнск, и иныє городы, которыє он (Олександр Казимирович – авт.) за собою дєржит к Литовской зємлє, з Божьєю волєю, из старины, от наших прародитєлєй наша отчина", "а их отчина – Лятская зємля да Литовская" (1504 р.), з літописною оповіддю про конфлікт між смоленськими Ростиславичами (нащадками /156/ Володимира Мономаха; до них, як відомо, належали й московські князі) та чернігівськими Ольговичами, в перебігу якого перші вимагали від других "нє искати отчины нашєя Києва и Смолєньска под нами, и под нашими дєтьми, и подо всим нашим Володимєримь плємєнємь", а ті, в свою чергу, обстоювали традиційний статус Києва як загальнородової "отчини", наголошуючи на тому, що вони "ни угрє, ни ляховє, но єдиного дєда єсми внуцы" (1195 р.). Ще раніше, у 1174 р., цією ж формулою ("Я нє угрин, ни лях, но одного дєда єсми внуци") обґрунтовував свої права на Київ Святослав Всеволодич; під 1151 р. у Лаврентіївському літопису зафіксовано твердження Ізяслава Мстиславича: "Мнє отчины нєту в Угрєх, ни в Лясєх, токмо в Русстєй зємли". Тож очевидно, що прокламовані Іваном III погляди на співвідношення між державними й етнічними кордонами, глибоко архаїчні за своєю природою, не можуть вважатися продуктом суспільно-політичної думки початку XVI ст. Тогочасна московська патримоніальна концепція сформувалася не через філіацію ідей, а шляхом імплантації уявлень XII ст. у новий історичний контекст, що й сприймається науковцями як її нерозробленість.
З другого боку, в історіографії здебільша ігнорується історична обумовленість московського патримоніалізму тим, що на східнослов'янських землях ВКЛ і Польщі не було безперервної державної та династичної традиції чи, принаймні, елітарних груп, котрі прокламували б своє походження від Рюрика та Володимира Святославича, виступаючи носіями політико-родового континуїтету. Не випадково ж на Люблінському сеймі 1569 р. представники литовської сторони, обстоюючи свої права на Волинь, відзначали, що "Волинська земля населена тільки народом литовським і руським та княжатами Олельковичами, Ольгердовичами, Наримунтовичами й Корибутовичами", тобто лише князями литовського походження, Гедиміновичами. І хоч, наприклад, нащадки Михайла Чернігівського – здрібнілі князівські роди, котрі резидували у верхів'ях Оки, – цілком усвідомлювали своє династичне походження, горизонт їхніх політичних інтересів обмежувався кордонами власних мікроскопічних володінь. Крім того, наприкінці XV ст. верховські землі ввійшли до складу Московської держави, володар якої заявляв, що спадкоємцем Рюрика є "єдин род тєх вєликих князєй, прєжє києвских, до вєликого князя Дмитрєя Юрєвича Всєволода Володимєрского; а от того вєликого князя да ижє и до мєнє (Івана III – авт.) род их".
Интересно, вам вообще погуглить влом? Может, за вас ещё пальцы загибать?
Гривна (праслав. *grivьna, др.-рус. гривьна, укр. гри́вня, белор. гры́ўня, польск. grzywna, чеш. hřívna; от праслав. *griva) — денежная и весовая единица древнерусских и соседних с ними земель в XI—XV веках.
Вот вам пример киевской гривны:
В ХІ веке при Святополке такие монеты были.
Русский грошик — название монет, которые чеканили во Львове в течение II половины XIV века для Русского Королевства
А вы не в курсе, что Русь это и есть Украина?
Ну давайте, отмахнитесь картами Московии 12, 13, 14, 15 веков!
Ну само же собой....Кручу-верчу, наепать хочу.
Другое Вы же всё равно не воспримете. "Матрица" не даст.
Олежек, ну Вас же в Гугле не забанили? Сомневаетесь- ресурсов карт сейчас море. А у меня они в БОЛЬШОМ формате. Уменьшу - хрен кто что прочитает. Даже названия стран-государств. А ведь интересно то именно эти буковки прочитать. Уж больно они забавные. Особенно на тех картах, которые "активисты-пропагандисты" стараются не светить и не упоминать. Уж больно не в струе новотворчесва они.
А Вам советую ,для начала, ознакомится с атласом карт ЗЕМЛЕПОЛЬЗОВАНИЯ ( не схемки для обучения манкуртов) Речи Посполитой господина Яблонского. Выпущен шикарным изданием в 1772 году (само собой не в Московии). И посмотреть, насколько эти карты РЕАЛЬНОГО землепользования ОТЛИЧАЮТСЯ от того пропагандистского материала с ПРИДУМАННЫМИ границами, где их использовали за основу. Там даже ну очень забавные вещи отмечены.....
Например окраина Московщины названа "УКРАЙНА Московская".Жесть!!!
А когда упираешься в "НОВОРУСИЮ" создаваемую......Поляками.....Не Московитами, Карл, а Варшавянами!!!! То над этим стоит задуматься. И над "страной казаков". Особенно когда отмечены границы вновь нарезаемых земель в КОЛОНИЗИРУЕМОЙ ЧУЖОЙ стране, называемыми "казацкими слободами в Новорусии" , а арьергардом в этой захватнической бодяге играет " Место, где осели Запорожцы". Не страна, не провинция Украинная (мы мол не причём.Они сами пришли и сели. Мы им только мушкетики-пушечки подарили...А сами ни сном, ни духом. Вот те крест.)
А сама ГРАНИЦА (ещё в 1772 году, после 200 лет гибридной ползучей войны!!!! А где она ПЕРВОНАЧАЛЬНО проходила?) проходит в нескольких милях СЕВЕРНЕЙ знаменитого хутора Субботов. Именно там в 1772 году заканчивалась Украйна.Потому то у Богдана Хмельницкого и никаких королевских документов на него и не было. Это была ТАТАРСКАЯ земля, а не КОРОННАЯ. Обычный самозахват, который потом отобрал и уже как "отошедшую от казака коронного" землю, юридически оформил на себя ШЛЯХТИЧ, прирастив "земельку" к Речи Посполитой. Впрочем, как и остальные захваченные у татар земли "приращивались" по этой простой схемке.
Но об этом говорить нельзя ! Ни-ни. Это Московские казаки караван разгромили и с товарами и казной в Москву убежали....А наш князь там просто охотился...С толпой в 800 рыл. Просто охотился....
Нет. Не в курсе.А вы не в курсе, что Русь это и есть Украина?
Ну давайте, отмахнитесь картами Московии 12, 13, 14, 15 веков!
Справа, в уголочке читайте, что за земли обозначены данным термином.
Вам древнерусское слово "окольный" никакого современного не напоминает?
Или, например, околица (рус) - околиця (укр)
Окольный - расположенный около, по соседству, по близости, находящийся в данной округе, окрестный (устар.). Окольные деревни.
"Мы мужики степенные Из временнообязанных, Уезда Терпигорева, Пустопорожней волости Окольных деревень." // Некрасов. Кому на Руси жить хорошо //
Окольничий - истор. в Российском государстве XIV—XVII вв. один из высших придворных боярских чинов.
"Провозгласивши царем шестнадцатилетнего Михаила Феодоровича Романова, собор назначил ехать к нему в челобитчиках: Феодориту, архиепископу рязанскому, троим архимандритам — чудовскому, новоспасскому и симоновскому, троицкому келарю Авраамию Палицыну, троим протопопам, боярам — Федору Ивановичу Шереметеву, родственнику молодого царя, и князю Владимиру Ивановичу Бахтеярову-Ростовскому, окольничему Федору Головину с стольниками, стряпчими, приказными людьми, жильцами и выборными людьми из городов. С. М. Соловьев, «История России с древнейших времен»,"// 1859 г. (цитата из Национального корпуса русского языка)//
"Во Тверь пригнали х королевичю от государя з государевым жалованьем окольничей князь Василей Дмитриеевич Хилков да князь Федор Боря- ... В 1654 царь Алексей Михайлович, высоко ценивший его бескорыстие, назначил его 1-м судьей в Монастырском приказе и оставил «ведать Москву» во время..." //Славянская энциклопедия: XVII век в 2-х томах. Н-Я. Том 2//
А теперь давайте посмотрим, как переводится "окраина" на польский - Przedmieścia
А "край"? Edge
А "околица" - obrzeżach
А "околиця"? И снова - Przedmieścia
Ну ок, переведём на польский украинское слово "передмістя" - przedmieścia!
В каком из вышеприведенных русских-польских слов вы слышите "Украина" или "Украйна"?
Напомним, что Пётр Первый именовал себя Царём всея Руси и самостоятельно правил с 1689 года, а с 1721-го года назвался Императором Всероссийским. И кто его назначил?А Вам советую ,для начала, ознакомится с атласом карт ЗЕМЛЕПОЛЬЗОВАНИЯ ( не схемки для обучения манкуртов) Речи Посполитой господина Яблонского. Выпущен шикарным изданием в 1772 году (само собой не в Московии). И посмотреть, насколько эти карты РЕАЛЬНОГО землепользования ОТЛИЧАЮТСЯ от того пропагандистского материала с ПРИДУМАННЫМИ границами, где их использовали за основу. Там даже ну очень забавные вещи отмечены.....
Каждый рисует историю под себя.
Касаемо Руси, так и Польша частично Русь. Но мы же не кричим "Польша - наш!".
Одним из первых городов, построенных Даниилом Галицким, упоминается в летописях город Холм (1237), которое с аутентичным названием сохранилось и до сих пор на востоке современной Польши.
Холм в Руси. Гравюра 1780. Автор: Теодор Раковецкий
Борьба Даниила за Галицкое княжество проходила в то время, когда хан Батый начал большой поход на Русь. В 1241 году получив Киев, татары приступом заняли столичный город Владимир и так же заняли Галич. Значительные повреждения после их набегов испытывали преимущественно крупные города, которые стояли на пути завоевателей, небольшим городкам и поселкам доставалось меньше.
Даниил начал укреплять уже существующие и строить новые города — Холм стал неприступной крепостью.
В общем при нем были построены Холм, Львов, Кременец, Данилов, Стижок, восстановлен Дорогочин, а столица была перенесена из Галича.
Основой внешней политики Даниила было не допустить, чтобы на Западе на берегах Вислы появилось какое-то сильнее государство, которое могло бы заявить претензии на западные земли его княжества.
Поэтому он вошел в союз с более слабыми мазовецкими соперниками и даже участвовал в осаде Калиша, а войска князя доходили до Старогрода в Великопольше и Милича в Силезии и даже в окрестности Вроцлава.
"Ни один другой князь не входил в Польскую землю так глубоко, кроме Владимира Великого, окрестил страну", — пишет Крипьякевич.
По свидетельству польских летописей, в походе 1244 Даниил получил также замок в Люблине и подчинил себе Люблинскую землю, впоследствии его дело в собирании земель продолжил сын Лев.
А уменьшать не до 100к, а к примеру до 700к религия не позволяет? Тогда и буковки забавные читаться будут.
Востаннє редагував ОлегБ: 03.04.2018 о 16:25
А то, что крупным текстом - не, не читабельно?Нет. Не в курсе.
Читаем.Ноги растут от КРА-ить. И КРАЙ. И ОКРАИНА. И КРАВЧИЙ. И КРОИТЬ. И КРАМ (товар). И КРАЕВИД.
А Кавказ, Кубань, Сибирь- это не названия стран-государств-царств-королевств. Это ТОПОНИМЫ. Если бы слово "Украина" было бы топонимом, то это бы нашло бы своё отражение и на картах. Как нашло своё отражение на картах Борисфен, Танаис, Данубий. Но лично я этого не наблюдаю.
Украї́на або Вкраї́на (давньорус. Ѹкранnа, Въкранna; лат. Vkraina) — топонім у Східній Європі. Вперше згадується в Київському літописі під 1187 роком, у зв'язку із смертю переяславського князя Володимира Глібовича на Посульському рубежі.[2] З 19 століття назва території обабіч Дніпра, між Доном і Сяном, та Прип'яттю і Чорним морем, заселена переважно українцями.
Дальше сами: https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%A3...7%D0%B2%D0%B0)
Правила современного украинского языка:
У сучасній мові у слові Україна визначають корінь україн-, закінчення -а; у слові українець корінь україн-, суфікс -ець.
Синоніми:
1. Русь
2. Україна-Русь
3. Русь-Україна
4. Київська Русь
5. Давня Русь
6. Рутенія
Гіпероніми:
1. країна
2. україна
Від укр. укра́ї́на «країна, край; [околиця, окраїнна місцевість Нед, О]», укра́їна (заст.) «територія уздовж меж держави біля її краю», [украйе́на] «околиця, окраїнна місцевість» О, [украйінець, окрайінець] «тс.» тж, [украї́нец, частіше мн. украї́нци] «жителі степової частини України; степовики» Л, україніза́ція, україні́зм, украї́ніка, україні́ст, україні́стика, [украї́нник] «прикордонний мешканець» Куз, [украї́нство] «властивість і діяльність українця в національному розумінні», [украї́нщина] «українська мова і література»; — рос. Украи́на, украи́нец, украи́нский, біл. Украі́на «Україна; [місцевість за межами Білорусі, куди їздять на заробітки]», [украі́на] «країна, яка лежить на межі або за межами батьківщини чи області» (Носович), украі́нец, украі́нскі, др. оукраина «прикордонна місцевість», пол. Ukraina [ukraina] «прикордонний край; окраїна; далекі краї; край світу», Ukrainec, ukraiński, чес. Ukraina, Ukrajinec, ukrajinský, слц. Ukrajina, вл. Wukrajina, болг. Укра́йна, мак. Украина, схв. Украји́нац, украјински, слн. Ukrajína; — похідне утворення від край. — Фасмер IV 156—157. — Див. ще край. Етимологічний словник української мови: У 7 т. / Редкол. О. С. Мельничук (голов. ред.) та ін. — К.: Наук. думка, 1983. — ISBN 966-00-0816-3. Т. 6: У — Я / Уклад.: Р. В. Болдирєв та ін. — 2006. — 568 с. ISBN 978-966-00-0197-8.
Далее. Для особо умных правила русского языка.
Важно! Не являются однокоренными, омонимичные корни имеют одинаковое написание, но разное лексическое значение.
вкраивать
вкраиваться
выкраивание
выкраивать
выкраиваться
закраиваться
закраина
краевед
краевой
краешек
кража
межкраевой
накраиваться
окраинный
откраиваться
перекраивание
перекраивать
перекраиваться
подкраиваться
раскраивание
раскраивать
раскраиваться
...
Востаннє редагував Big Fregat: 03.04.2018 о 19:55
Фрегат опять вступил и не понял куда, какой-то вечно вступающий в гавно. Сам то понял о чём был разговор и на какую ссылку отвечал?
Да, немножко ошибся. Прошу прощения.)
Но с другой стороны согласись. Украина Московская -звучит.))))
Востаннє редагував Big Fregat: 03.04.2018 о 20:06
Круче звучит только украинская Кубань!
Як українці почали освоєння Кубані
25 серпня 1792 року перші українські переселенці на чолі з полковником Савою Білим перетнули Керченську протоку й висадилися на острові Тамань у гирлі ріки Кубань.
З того часу прийнято вести відлік освоєнню Північного Кавказу європейською, християнською цивілізацією, чим згідно рішення російського імператорського двору займалися саме етнічні українці з Середнього Подніпров’я.
Розрахунок Катерини II був простим: після остаточного розгрому Кримського ханства (1783) потіснити у гори місцевих осілих язичників-адигів (черкесів) та кочових мусульман-ногайців. Слід було лише знайти виконавців такої досить непростої місії. При цьому вони мусили бути 1) не місцевими; 2) відданими Її Величності та тим цінностям, які вона уособлювала.
Наближені до цариці фаворити з-поміж української олігархії швидко переконали її у безальтернативності власних послуг. Щойно завойований край вирішили заселити “своїми” – вільними православними козаками, які своєю чергою добровільно погодилися на масове переселення.
В такий спосіб вони прагнули врятуватися від неприйнятних для них наслідків ліквідації автономії Гетьманщини (1783) та зруйнування Запорізької Січі (1775), а саме від закріпачення й заборони козацького самоврядування.
Спецоперацією із заселення Кубані в Санкт-Петербурзі командував колишній полковник ніжинський та київський, а на той час вже прем’єр (канцлер) Василь Безбородько, а безпосередньо на місці – кошовий отаман Антін Головатий, якому найбільше допомагали сотники Захарій Чепіга і вже згаданий Білий.
Козакам більше не було місця на Дніпрі. Не вважали за потрібне лишити їх і в завойованому їхніми ж життями сучасній Одеській, Миколаївській та Херсонській областях, котрі, знову ж таки за допомогою вчорашніх січовиків – того ж Головатого та його людей, були окуповані Росією.
Це вони вибили турків з Очакова, Хаджибея (перейменованого на Одесу) й Ізмаїла, заслуживши в такий спосіб милість цариці та приємний бонус у вигляді грамоти на “вічне володіння” Чорноморським козацьким військом землями Кубані.
Разом з тим на нових територіях українцям дозволяли зберігати традиційний полковий устрій, власний суспільний лад, мову, звичаї.
У відповідь вимагалася, звісно ж, участь у подальших військових аферах імперії й певні речі церемоніального плану: столицю, названу ім’ям Катерини, приналежність до фактично одержавленої церкви тощо. В усьому іншому свобода дій особливо не гарантувалася, але й не обмежувалася.
Дослідники нараховують 5 хвиль переселення українців на Кубань: 1792, 1803-1809, 1810-1811, 1820-1825 та 1848-1849. Починаючи з 1810, коли туди переїхали майже усі запорожці, російська адміністрація заходилася переміщати на східне узбережжя Азову реєстровців з нинішньої Чернігівської, Полтавської, Київської і Черкаської областей.
Катерино-Либідська Свято-Миколаївська пустош – найбільша святиня кубанських українців, архітектура якої точно повторювала Межигірський Спасо-Преображенський монастир. Іконостас там теж був з Межигір’я. Зруйновано більшовиками майже одночасно з Межігір’ям на Київщині
Азовське море, таким чином, стало внутрішнім морем українців. При цьому по той берег вони мали значно більше прав та можливостей, ніж по цей.
Свої перші селища (станиці) кубанські козаки називали за куренями на Січі, а вже потім – за тим містом чи селом на Великій Україні, звідки прибули переселенці (Хмельницька, Дніпровська, Брюховецька, Старокорсунська, Новомиколаївська та ін.). Найбільшою за кількістю населення у Краснодарському краї Росії досі є станиця Канівська, яка завдячує своєю назвою полковнику Павлу Животовському й Канівському куреню січовиків.
Серед назв населених пунктів у Краснодарському та Ставропольському краї досі трапляється така екзотика як хутір Мова чи станиця Пластунівська.
Традиційний козацький устрій, українська мова, точно такі як і на історичній Батьківщині імена, прізвища підтримували у кубанців відчуття політичної і культурною нерозривності з Подніпров’ям. Особливо сильно це проявилося під час Першої та Другої світової війни, коли в усіх українців з’явився шанс на визволення від поневолення Росією.
https://pinme.club/pin/yak-ukrayints...yennya-kubani/
Ну если Вы так настаиваете...и это Вам поможет....Извольте.
Ну с "Большой Белой Русией, которая Московщина" и отображена на месте Новгородчины и Великого кн.Владимирского вроде особых вопросов не возникают. А вот что это за "Русия малая, которая ....????" ? На месте "Галицкой Руси" вроде, а вот "прозвище" у неё.... непривычное.
Birdy, ну вот не надоело Вам заниматься тупой фальсификацией и брехнёй? Вы привели эту карту с ФАЛЬШИВЫМ названием. Тупая и вонючая идеологическая подстава.
Впервые она появилась в материалах ЯЗЫКОВОЙ экспедиции в конце 19 века. И имела несколько градаций, отмечающих области отличия "Малороссийких" говоров "Русского языка" и густоту и ареал распространения этого "Малороссийского" языка к началу 20 века. Обычная этнографическая статистика. Ни с границами областей, ни с границами государств НЕ СВЯЗАННАЯ. Проводилась только в РИ. Не затрагивая другие государства.
И так и называлась :"Карта распространения малороссийских диалектов Русского языка".
Потом УРОДЫ-ФАЛЬСИФИКАТОРЫ её переименовали в "Карту Украинского языка". И тупо убрали градации наречий, залив всё одной краской. Но это ещё была "Карта ЯЗЫКА". Привыкли? Привыкли. И следующим шагом она выплывает (та же самая) в 1919 году в Германии как "Карта ЗЕМЕЛЬ УКРАИНСКИХ". Всё. Уже земель.
А кто и когда утрясал вопросы границ этих земель? Никто. Была утрясена только граница на прилегании к Австрии. С РФ была попытка, даже проект соглашения вроде как написали...и усё. Больше притязаний УНР на ЭТИ ЖЕЛАЕМЫЕ границы никто не оформил.
Но тем не менее, эта ФАЛЬШИВКА начала широко тиражироваться в Польском Львове и расходиться по свету. Особенно в виде книжек по "народному чтению" в Киев.
Обычная идеологическая диверсия.
Но !!!
Почему же вы,активисты хреновы, плять, не довели её до конца? Где на этой карте Украинская Канада? Где области Украины, которые "незаконно" пользуют Германия,Чехия,Польша,Венгрия,Австрия,Турция и т.д.? Где? Почему они ещё на карте мира не отмечены как Украина? Там что, не живут Украино говорящие люди? Это НАШИ ЗЕМЛИ,плять!!!
Так что же вы, активисты-лацюгы, в оглоблях спите? Почему не бъёте в набат мирового колокола????
Востаннє редагував Strannik-57: 04.04.2018 о 22:32
Но увы...Она звучала как "Земля Войска Донского".Круче звучит только украинская Кубань!
Ой нет, БЫЛО таки...было!
Эт когда Московский царь вёл бурную переписку с мурзами Ногайских орд и улусов.
Тогда сына одного ногайского мурзы ,с низовий Волги, Литовцы захватили в плен. Чего он в том районе околачивался, Бог его знает. Но мурзы обиделись. И где то становий с десяток решили пойти дать Литве тырки. Московский царь подогревал их интерес к этому походу обещанием посильной помощи и ....соболинными шубами для жён мурзей.
Царь обеспечивал "зелёный коридор" прохода по своим ДОНЕЦКИМ землям воинству ногайскому (что бы те не вошли в конфликт с Крымской ордой, с которой у них отношения были весьма натянутые), по ПОГРАНИЧНЫМ своим землям, но требовал:
-..а людям своим строго накажи не сметь чинить МОИМ УКРАИНЦАМ злого...
Ваші права у розділі
| Головна | Афіша | Новини | Куди піти | Про місто | Фото | Довідник | Оголошення | |
| Контакти : Угода з користивачем : Політика конфіденційності : Додати інформацію |
 |
copyright © gorod.dp.ua. Всі права захищені. Використання матеріалів сайту можливо тільки з дозволу власника. Про проєкт :: Реклама на сайті |
|
Відповісти з цитуванням
Bookmarks