Українська солідарність.

Я люблю свою країну, пишаюсь що – українка! Моє рідне місто - Дніпропетровськ, я тут народилася, виховую разом з чоловіком сина. Сьогодні, прогулюючись центральною вулицею міста, мене збентежили і пригнітили мешканці, можливо гості, але все ж таки українці, які безтурботно і весело відпочивають в кафе і ресторанах різного класу. Люди які не просто вечеряють, або смакують каву, а насолоджуються великою компанією друзів і власне собою. А зовсім поряд в лікарнях Дніпропетровська солдати, що потребують нашої з вами підтримки та допомоги, сім’ї біженців, які благають допомогти продуктами їм і їх дітям…
Так життя продовжується і всі прагнуть красиво жити, але невже в такий час в країні треба так себе поводити, так собою хизуватися? Не розумію, як можна так відгородитися від обставин. Дніпропетровськ – частина України, ми не можемо не відчувати біль і горе наших співвітчизників, не важливо вони з Донецька, Луганська, Львова… - вони українці. Ми маємо показати свою єдність і бажання жити в єдиній країні не на білбордах, а в наших серцях. Навіть у школярів сьогодні перший урок проходив під темою «Україна – єдина країна». Так чому наші слова розходяться з ділом?
Люди сильні коли вони разом, не лише на словах, а й вчинками, не лише в радості, а й в біді. Бережіть свою країну і її цілісність, починайте з себе, не чекайте, що хтось це зробить за Вас.