PDA

Просмотр полной версии : Тарас Шевченко: актуальность и современность?



Человечище
13.05.2008, 15:10
Сразу хочется обратится к модераторам - не объединять с темой "Великих украинцев"! Хочется обсудить отдельно личность Шевченко!!!
Насколько актуален и современен Шеченко?

Вот мой взгляд, Тарас Шевченко - есть собиратель старины украинства, сумевший в своем литературном творчестве объединить все то, что было до него в Украине. Кобзарь - вот емкое слово, ставшее эпитетом Шевченка, "народный певец", и прежде всего борец с крепостничеством.
Ставить Шевченко на первый план, значит иконизировать рушник!

К сожалению, актуальность Шеченко - точно такая же как актуальность рушников, Петриковской росписи, народных песен ... Шевченко - неактуален, несовременен (в отличии от того же Гоголя, и извините за сравнение Пушкина).

Володимирович
13.05.2008, 15:36
Усе нормально. Актуальний.

"Так сміються ж з України стороннії люди..."

баба-ягья
13.05.2008, 17:09
а по мне - так он как раз и страдал мракобесием

Prokurat (старший)
13.05.2008, 17:42
Пропоную декому перечитатит поему Шевченка "Кавказ", а потім вже вести розмови про актуальність пророка, та батька української нації.

На відміну від Шевченка, Пушкін не є батьком російської нації. Та чи існує така нація, - це ще велике питання.

Для російсько-мовного сайта моя стаття про пам`ятник афганцям у нашому місті.
_______________________________


Война на Кавказе

На пересечении ул. Ленина (бывшая Воскресенская) и Набережной им. Ленина находится памятник погибшим афганцам, установленный в 1990 году.
Рядом с памятником позже появилась плита тем афганцам, которые умерли от телесных и душевных ран после войны.
На основании памятника 222 бронзовые доски с фамилиями погибших. На какое-то время часть бронзовых досок были утилизированы сборщиками цветных металлов.
Мало кто обращает внимание на эпитафию со стороны памятника обращенного к Днепру. Эпитафия взята из поэмы духовного отца и пророка украинской нации Тараса Шевченко «Кавказ».

Лягло костьми
Людей муштрованих чимало.
А сльоз, а крові? Напоїть
Всіх імператорів би стало
З дітьми і внуками, втопить
В сльозах удов'їх. А дівочих,
Пролитих тайне серед ночі!
А матерних гарячих сльоз!
А батькових старих, кровавих,
Не ріки – море розлилось,
Огненне море!
Т.Г. Шевченко

Поэма «Кавказ» написано в 1845 году. Слова эпитафии можно считать пророческими и для наступающей новой войны России на Кавказе.

Через два года, после «Кавказа» в 1847, Т. Шевченко арестовали и отправили на 10 лет оборонять (укр. боронити) границы Российской империи от «басмачей».

Отрывок из стихотворения Т. Шевченко заканчивается так:

Слава! Слава!
Хортам, і гончим, і псарям,
І нашим батюшкам-царям
Слава.

Примечание: укр. хорти – борзые.


Один из свидетелей событий 1990 года рассказывал, что местные коммунистические псари пытались срубить эпитафию на памятнике, но возле памятника была организованна общественная охрана. События тех лет докатились до телевизионной передачи "Взгляд" (если кто-то её помнит) и только такая огласка помогла отстоять эпитафию.

Через два-три года, при Кучме, слова Тараса Шевченко не появилась бы.
________________________

Ото ж і втопився в крові народа радянський союз, як і пророкував Тарас Шевченко.

Prokurat (старший)
13.05.2008, 18:00
Відношення Шевченка до армії. Можу підтвердити його слова як закріпачений у свій час на три роки до лав.

В супереч тим анекдотам, що "армія виховує людину". Зараз усім відомо що вона скоріше калічить, тому й матері зараз порозумнішали.

Декілька записів з "Щоденника" Шевченка"

14 июня 1857. Восемнадцатилетний юноша уж он офицер. Восторг и загляденье матери и опора дряхлого отца. Жалкая мать и глупый отец.

17 июня 1857. Но после десятилетней казарменной жизни уединение мне кажется настоящим раем.

19 июня 1857. Трудно, тяжело, невозможно заглушить в себе всякое человеческое достоинство, стать навытяжку, слушать команды и двигаться, как бездушная машина. И это единственный, опытом дознанный способ убивать разом тысячу себе подобных. Гениальное изобретение! Делающее честь и христианству и просвещению.

19 июня 1857. Когда же я начал приходить в возраст разумения вещей, во мне зародилась неодолимая антипатия к христолюбивому воинству. Антипатия усилилась по мере столкновения моего с людьми сего христолюбивого звания.

19 июня 1857. ...бравый солдат мне казался менее осла похожим на человека...

20 июня 1857. Все это неисповедимое горе, все роды унижения и поругания прошли, как будто не касаясь меня. Малейшего следа не оставили по себе. Опыт, говорят, есть лучший наш учитель. Но горький опыт прошел мимо меня невидимкою.

25 июня 1857. ...должны быть хороши отцы и матери, отдающие детей своих в солдаты на исправление.

баба-ягья
13.05.2008, 18:10
шевченко обижен был на судьбу и всех... вот и получилось, что свой комплекс вылил в стихи, слава богу... не как гитлер, которого тоже обидели

Prokurat (старший)
13.05.2008, 19:26
шевченко обижен был на судьбу и всех... вот и получилось, что свой комплекс вылил в стихи, слава богу... не как гитлер, которого тоже обидели

То мабуть ви не дуже знайомі з творчістю Шевченка. Це дуже прикро. Це з того анекдота, коли осуджували Пастернака. "Доктора Живаго" не читав, але знаю що Пастернак велика сволота.

З Щоденника Шевченка. З цих записів видно який він Гітлер.

12 апреля 1858. ..выпили по рюмке джину и проглотили по десятку устриц... Семен заметил, что за столом все были бледны, тощи и зелены, кроме несчастного изгнанника, то есть меня.

19 апреля 1858. Вчера Сошальский пригласил меня с Михайлом на борщ с сушеными карасями и на вареники. А сегодня графиня Настасья Ивановна просит запиской к себе обедать и обещает познакомить с декабристом бароном Штейнгелем. Мы предпочли декабристу борщу с карасями и за измену были наказаны бароном: он не пришел к обеду. Одичалый барон!

Це тількі но він повернувся з царського ГУЛАГУ. Це живий чоловік. Живіший за вас.

Влад Малько
13.05.2008, 19:41
Садок вишневий коло хати,
Хрущі над вишнями гудуть,
Плугатарі з плугами йдуть,
Співають ідучи дівчата,
А матері вечерять ждуть.

Сім’я вечеря коло хати,
Вечірня зіронька встає.
Дочка вечерять подає,
А мати хоче научати,
Так соловейко не дaє.

Поклала мати коло хати
Маленьких діточок своїх;
Сама заснула коло їх.
Затихло все, тілько дівчата
Та соловейко не затих.

Как говорит Густав Водичка: "Шевченко описал земной рай в представлении украинца". Ничего не нужно, дайте тихо пожить этой жизнью...

Да, я читал "Вурдалак Тарас Шевченко" О. Бузины. И даже понравилась она мне...
Но я считаю, что если Великим украинцем №1 будет не Шевченко, то... что-то не то в этой стране...

серый карп
13.05.2008, 19:54
Великие украинцы - это А.В. Суворов, Святослав Игоревич и Павел Судоплатов.

Жора
13.05.2008, 22:07
Хоть Клячки и А. Шевченко больше всех сделали для популяризации Украины, тем не менее Тарас Григорьевич по моему самый великий украинец.

серый карп
14.05.2008, 10:51
Если нация считает своим "батьком" Шевченка - что-то не то с этой нацией :(
Скорее всего это мнение тиражирует т.н. "псевдоинтеллигенты", эдакие "Васисуалии Лоханкины", которые к украинцам имеют лишь косвенное отношение (а чаще - никакого, кроме "мовы с канадским акцентом").
Просто он оказался удобен, коммунистам - как противник царизма, националистам - как противник России. Так и тыкают его в каждую дырку, Размазывают его "творы" друг другу как дёготь на ворота.

баба-ягья
14.05.2008, 10:57
Prokurat (старший), читала я шевченко, и наверное даже слишком много, когда пришлось корректировать перевыпуск многотомника...
но остаюсь при своем мнении - он просто из украины сделал... ладно, отвечу не грубо - просто поставил великую страну и народ в унизительное положение!!!
нельзя все мерять по своим рамкам... на обиженных балконы падают!

серый карп
14.05.2008, 11:12
Имея такой герб, надо на Сирко равняться, а не на ...

ATG
14.05.2008, 11:47
2Додик

по поводу герба
Сребреник Владимира Святославича.КР
http://upload.wikimedia.org/wikipedia/ru/6/61/R_kiev1_3.jpg

Герб Гедиминовичей,ВКЛ

http://upload.wikimedia.org/wikipedia/commons/d/d3/COA_of_Gediminaičiai_dynasty_Lithuania.png

Harald
14.05.2008, 13:09
Имея такой герб, надо на Сирко равняться, а не на ...
На великих воинов типа Святослава, это ж герб рода Рюрика.

серый карп
14.05.2008, 15:14
На великих воинов типа Святослава, это ж герб рода Рюрика.
Рюриковичей лучше не трогать... Они во первых не украинцы, а по некоторым данным северо-западное славянскрое племя (т.е. как некоторые говорят - "угрофины"). А "святой Владимир", вообще по матери иудей - сын хазарской рабыни и Святослава.
Как теперь выглядят "ветераны", "воевавшие" с "трызубами" на "кашкэтах"? И кого они убивали (не считая своих одноплеменников)?

Нет... Сирко - более компромисная фирура, да и воин он - каких в истории единицы, и не нытик вроде Тараса.

ATG
14.05.2008, 16:17
2Додик
а под российским триколором власовцы воевали. и шо?

а по некоторым данным северо-западное славянскрое племя (т.е. как некоторые говорят - "угрофины")
славянское племя не может быть угрофинским в принципе.остатки северо-западных славян,а именно новгородцев,героически перебили московиты,когда новгород решил сквозануть от царя-батюшки.

А "святой Владимир", вообще по матери иудей
он часом не из днепропетровска был?

Dzhmil
14.05.2008, 16:39
Про Шевченка треба нині не на святах промовляти, а кричати на вуличних перехрестях. Щоб як дзвін тривоги калатало його слово!

Ніколи бо не був він такий актуальний, як в наш час. Ніколи не було між нами стільки поглухлих, стільки сліпих...

Білий царат вирвав йому язик, замучив, щоб перестав говорити, картати і кликати. Царат червоний каструє й паплюжить його морально, намагаючись накласти на нього маску одного з «своїх», сам і руками наших перевертнів. Та як тоді, так і тепер, стоїть він перед нами над нами! невгнутий й неприступний, як Єремія на розпуттях велелюдних, сам один з Заповітом своєї великої ненависті і своєї великої любові.

До чого кличе його великий Заповіт? Що ненавидів він і що любив? Що ненавидіти вчив і що любити?

Диявольську силу Півночі, брутальну, облудну, цинічну, забріхану, протягом вісьмох століть незмінну в усіх своїх огидних барвах хамелеона, ненавидів він всім серцем своїм, всею душею своєю і всім помишленієм своїм. Ненавидів, як ненавидить людина вільна того, хто плює їй в душу; хто топче ногами її гідність людську; хто трупами народів встелював свій шлях історичний. Ця ненависть полумям бухає з кожного рядка, написаного ним.

Та не тільки чужій деспотії належала його ненависть.

Він твердо тямив, що «коли б не похилилися раби, то не стояло б над Невою отих осквернених палат «деспотів». Коли б не похилилися раби... Цих рабів, слуг чужинця бачив він подостатком на Україні. Була це численна порода рідних по крови земляків, які «помагали москалеві господарювати» та з матері останню свитину здирати. Не тільки Петрові-катові й «Петровим собакам», не тільки Катерині «голодній вовчиці», слав він прокляття, але й Галаганам і Кочубеям, сучасникам-«шашелям». До них звертався: «погибнеш, згинеш, Україно, не стане й знаку на землі! Сама розіпнешся у злобі, сини твої тебе убють!» Цих синів-виродків проклинав Шевченко. Він бачив брата у кожнім землякові, та не тоді, коли цей земляк ставав Каїном. Не коли «рідні» Каїни продавали як «лакеї в золотій оздобі» чужого пана. Не тоді, коли пишалися московською «кокардою на лобі», витертім з усякого почуття сорому й чести.

Таких земляків напевно не любив! Їм не прощав зради спільної матері; ненавидів їх, перевертнів, «дядьків отечества чужого», які совість продавали «за шмат гнилої ковбаси»; ненавидів тих, що їх вимітала історія залізною мітлою з кону життя як «варшавське сміття»; що їх чоботами місив завойовник як «грязь Москви». Ненавидів плюгаву породу «донощиків і фарисеїв»; отих рідних «людоморів», які запльовували всю нашу славу історичну; які лицарство запорізьке прозивали «розбійниками, ворами, пятном в нашій історії».

Ненавидів облудних гуманістів з чулим серцем, які здригалися від вчинків Трясила й Остряниці, але не вагалися власних синів продати у різницю москалеві. Ненавидів шашлів, які гризли й тлили тіло народу зі середини; ненавидів не лиш росіян, оту «орду, скитів і варварів», а й ту погань людську з рідних «землячків», які помагали розпинати його Україну.

«Паскудою» був йому кожний з них, і він дивувався «чому ж його не так зовуть! Чому на його не плюють? Чому не топчуть?»

От цю Україну перекінчиків, яничарів чужого пана і володаря, ненавидів Шевченко за те, що «чужим богам пожерли жертви, омерзились»; що своїм існуванням поганили його прекрасну, вольнолюбиву країну. Любити цю «рідну» погань він не міг. Певно, він прагнув всім своїм, сповненим любові, великим серцем «любить людей», та коли стрічав «недолюдків», благає Бога дати йому силу «проклинать і світ запалити». Щоби в тім очищуючім вогні на попіл згоріло все плюгаве, все плебейське, продажне й гниле. Знав бо, що «застарілі недуги лікуються героїчними засобами».

Де не поможе лік, поможе залізо; не поможе залізо, поможе вогонь. Хотів, щоб з вогненної купелі встала його вічно юна, сильна духом і горда Україна; та, яку бачив в столітніх очах діда-козака, що «як зорі сіяли»; Україна, яка з степових могил вставала перед ним привидами велетнів; яка «туго начиняла землю своїм і ворожим трупом, своєї свободи на поталу не давала, ворога деспота під ноги топтала, і свобідна й нерозтлінна вмирала».

Спитаєте: невже ж його велика душа вміла тільки ненавидіти? Невже був здібний лиш «вити свою», своє трудне серце лиш «ядом гоїти», або як голодний ворон край дороги за часами жалувати, коли кровю спливали голубі річки України? Коли пожари її освічували, коли «мерк за димом Божий світ»? Невже міг тільки закликати, в шалі пророчім, щоб сонце стало, щоб осквернену землю спалити?

А де ж була його любов? Бо з чого ж зродилася в нього й ненависть, як не з любови?

Любив він, безперечно, пишну природу України; це ж був «рай тай годі». Наче сам Бог витав над тим раєм. Але від нього відвертав очі поет, глянути не хотів, бо пекло розвели люди в тім раю, бо стільки гаддя у той рай напустили. Осоружна й гидка тоді стає йому краса його країни, як урода зганьбленої красуні.

Скажуть: він же любив свій «окрадений люд». Любив... Та чи це була та палка, всепалаюча любов, яка бухає горячим полумям з його поезії? Він співчував з своїм окраденим народом, плакав над його недолею, жалував його, жалував тих «рабів незрячих гречкосіїв». Ці «вбогодухі» вміли тільки «стогнати та, стогнучи, долю проклинати», «жито панам сіять». Це були «темнії люди», які лиш «журились», що нема кому їм «порадоньки дати». Це ж була «братія» земляків, які на всі насильства «дивились та мовчали та мовчки чухали чуби», або «мовчали, витріщивши очі, як ягнята, «нехай, каже, може так і треба!» Не в голові їм було «чиї вони сини, яких батьків, ким, за що закуті». Не цікавило їх «чиїм трупом земля напоєна, що картоплю родить; аби була добра для городу». Це були ті, що вмирали за нового «лютого Нерона», а то й молилися на нього, забуваючи, що кат не милує нікого.

Жаль йому було того «покірного люду», болів над його недолею. Але його не виправдовував! Знав, що «люті зла Господь не діяв без вини нікому»; що Бог ледачим не помагає; що крук на те крук, щоб не пустив з рук. Знав, що коли на землі «ростуть і висяться царі», так це тому, що «дрібніють люди на землі». Серед тої дрібноти нарікав «на Україні крім плачу нічого не почути», бо там «чорт ма людей». Не вірить, щоб там хто почув його слово, «всі оглухли, похилились у кайданах». Покоління, яке не пік сором неволі, не палило почуття ганьби. І в такі хвилини, в нападі гніву лає їх «мільйонами свинопасів», «плебеями», «німими підлими рабами», які «аби пуга в руках була», під кожним деспотом робити будуть... Певно, в такі хвилини не любив їх!

Тирани, їх помогачі, темні люди, ось кого він бачив на сучасній йому Україні. В просту, геніальну формулу уняв він людність України, його і нашої. Єзекеїлем на розпуттях голосить він: «Львища людей, незлобних праведних дітей жеруть скажені... Мов шуліка хватає в буряні курча, клює і рве його, а люди хоч бачать люди, та мовчать»... Ось кого бачив він на Україні! Львищ, шулік, хижаків, безборонний люд і тих, що мовчки розбою приглядалася. Тих останніх і львищ ненавидів! Незлобний люд беззахисний жалів! Кому ж належала його любов?

Знову той самий образ: «Розбійники-людоїди правду побороли, люди стогнуть у кайданах... Немає з ким взятись, розкуватись, стати за Євангеліє правди, за темнії люди». Знов той самий поділ: розбійники, темнії люди, що стогнуть, але не можуть розкуватись, і натяк на тих, третіх, які могли б встати розкувати народ, стати за Євангеліє правди, на тих, яких ще не було за його життя, яких бачив лише в минулім, в нашій колишній славі.

До цих належала його любов! Їх, яких слава гриміла колись на Україні! Їх, яких викликала з темряви минулого його, спрагла великого, фантазія! Їх, що пишними рядами, як золоті лицарі, ввижалися йому у віщих снах, або входили мов живі у його хату на розмову, їх виглядав він! До них кликав стомленим серцем «вернітеся!», щоб знов кров ворожа морем червоніла. Ось кого він любив над душу, над себе, над життя. Пристрасною, гарячею любовю, яку переказав нам в Заповіті. Це не були вже «темнії люди», «незрячії гречкосії», не курча в буряні! Це були ті, кого звав «лицарі святії», «орли України».

Україна, яку ненавидів, була Україна розбійників, перевертнів, похилених рабів. Україна, яку любив була Україна пів-людей, пів-богів, героїв, які могли протиставитися львищам, людоїдам, новітнім Неронам; мали силу розкувати закутих людей. З вогнем у серці, які не боялися й пекла, бо «вогонь запеклих не пече».

Тих, що кували кайдани, проклинав. Тих, що їх несли покірно, жалів. А тих, що їх рвали, любив!

Ось де були його герої, ось де був його світ! Їх він кохав, як не кохав ні брата, ні сестри, ні коханки. Їх славу невмирущу, їх одчайдушність безжурну тих степових лицарів. Їх суворість варязьку, їх завзяття козацьке, їх віру гарячу в сильного Бога, Бога слави і в Його справедливість. Їх славні або замучені тіні виводить довгими рядами перед нами, Дорошенка, Гордієнка, Палія, Швачку, Гамалію, Тараса Трясила, Залізняка, Гонту, Мазепу, Гайдая; їх, чия душа незламна гарцювала в нім самім. Їх викликав з царства тіней, роздираючи завісу минулого, запечатану многими печатями, їх, чиї блискучі постаті мов бенгальським вогнем освічували тьму і неволю сучасности. До них звертається і своїм Заповітом, бо ніхто, лиш вони могли пірвати кайдани ганьби, напоїти вражою кровю землю нашу. Вони тільки могли створити з племені рабів вільну націю, де була б своя правда, своя сила і своя воля, не воля й сила займанця, ні його брехня.

До них писав свій Заповіт, посилав свою любов і завіщав свою ненависть до зла. Бо притчею мали гриміти його слова не тільки сучасним, але й грядущим тиранам. Бо писав своє послання не лиш для живучих сучасників, а й до ненароджених синів і внуків, до нас.

...Шевченковим сучасникам страшно було глянути в обличчя козацької України. Донощикам і фарисеям страшно глянути в очі героїчної України наших днів, тому вони й переконують, що нашим ідеалом повинна бути не Україна Заповіту, а Україна Швейків, попихачів і блюдолизів. Тому й доводять, що взірцем українця має бути не «людина визвольного руху» (ця людина «збанкрутувала й вийшла з моди»!), а людина-раб...
Тож коли до вас приходять шашлі, паплюжать революційно-визвольний рух та його борців, чи мучеників; коли нашіптують, що «головою муру не пробєш»; що ті, які впали, були непотрібними жертвами», а живі є «глупими романтиками»...

Коли вам дорікатимуть, що ви «шовіністи», пригадайте, що Шевченко волів, щоб гадині дісталася Катерина, аніж москалеві; щоб зарізав батько сина зрадника, ніж «продав у різницю москалеві».

Коли будуть «суєслови» закидати вам «нетолеранцію» і «ненавистицтво», пригадайте, що ті, які Шевченка знали, свідчать про те, що він відносився «задирливо і нетолерантно до ідеї поєднання з москалями»; що вражав не одного «хижим проявом своєї загарливої ненависти» до всього, що гнобило й душило його Україну!

Коли закидатимуть вам, що проповідуєте «хижацькі ідеї», що брак вам «гуманности», пригадайте, що ще Шевченкові радили «рідні земляки» надати «побільше людяности» його «гайдамакам»; що ще йому радили покинути «скверну путь хижацтва» й навернути до «культури», яку несли нам в Україну Петри і Катерини! І пригадайте, що Шевченко відповів тим «суєсловам»!

Коли говоритимуть вам, що не «повстанською романтикою» визволиться Україна, а «реальною політикою», не «фантазіями», а «працею» пригадайте слова Шевченка: «Фантазія! Вимріяне щастя! Для душ, які вміють співчувати і любити, повітряні замки міцніші й прекрасніші від матеріяльних благ егоїста; ця психологічна істина незрозуміла людям позитивним». Чудова мрія, велика ідея «фантаста» й «романтика» більше впливали на формування людських спільнот та їх установ, аніж егоїстичне й тупе привязання до існуючого, до матеріяльного, людей «реалістично» настроєних. Ось була думка Шевченка романтика до глибини душі! І хто плює на романтику нашої доби, романтику тих, які вірять у свій далекий ідеал і борються за нього, плює на Шевченка...

Коли прийдуть до вас намовляти, не стаючи на ката, а гендлем і крутійствами крутіїв «здобувати» Україну, пригадайте їм слова Шевченка, що не скорше встане вільна нова Україна, аж «потече сторіками у синє море кров ворожа». Бо «так було і в Трої, так і буде» немає іншого шляху визволення нації...

...Нині Україна є одне велике попелище. Та на тому попелищі тліє «іскра вогню великого». Хто ж той вогонь роздмухає?

Не ті «сліпі, ниції душею», не «нетвердії, душеубогі», не невільники продажні! Ані неронові лакеї, не фарисеї! Ані їх обєднання! Ту іскру роздмухають у вогонь великий ті, кого благословить Господь. Ті, що вірують у Його силу. Ті, яких викликав Шевченко, щоб встали з могил, ті з «твердими руками», з «орліїм оком», з «чистим серцем», з «чистою, святою, козацькою кровю», не кровю раба, люди «залізної сили». Ті, яким вірують у силу духа над матерією, обіцяє він, що будуть з ними «душі праведних і сила архистратига Михаїла», патрона Києва. Вони будуть карати зло! Вони очистять Україну від чужих катів і «рідної» нечисти. Вони вільні духом люди створять вільний світ!..

...Вивчаймо його Заповіт! Заповіт того, хто карався, мучився, але не каявся! Заповіт старої героїчної страшної ворогам України! Хай слово його лунає кличним дзвоном, щоб почули оглухлі, щоб випростовувалися похилені й горбаті! Щоб устали мертві! Щоб знову воскресли тіні славних прадідів! Щоб знов на нашій землі росли, змагались, жили! Щоб обновилась, як орля, юність нації! Щоб, як зерно великих чинів, глибоко запала в наші очищені, ушляхетнені, осуворені душі його віра безмежна! Його ненависть палаюча! Його гаряча любов!

Oxigen
14.05.2008, 16:53
При всем уважении к Шевченко и неуважению к властям, но 2-ые превратили 1-го в ФЕТИШЬ................... а жаль.

Prokurat (старший)
14.05.2008, 22:52
Своє мнєніє ти на очку в радной масковщині висирати будеш, а не тут.

Чекаю на футбол. По ТВ мер Лужков про Севастополь казки розповідає.

Достаю з полиці товсту книжку з Конституцією СРСР, та усіх союзних республік.

Конституція СРСР

Принято на внеочередной седьмой сессии Верховного Совета СССР девятого созыва 7 октября 1977 года

Глава 8
СССР - союзное государство

Статья 71. В Союзе Советских Соцмалистических Республик обїединяются:
РСФСР
УССР
БССР
и т.д.
Статья 72. За каждой союзной республикой сохраняется право свободного выхода из СССР

Конституція РСФСР

Принято на внеочередной седьмой сессии Верховного Совета РСФСР девятого созыва 12 апреля 1978 года

Статья 71
В РСФСР состоят автономные советские соц. республики: Башкирская, Бурятская...
Края: Алтайская...
области; Амурская...
города республиканского подчинения: Москва, Ленинград

Конституция УССР

Принято .... 20 апреля 1978 года

Статья 77. В УССР имеются области: Винницкая....
Городами республиканского подчинения в УССР являются Киев и Севастополь.

Prokurat (старший)
15.05.2008, 10:27
Джміль не гарячкуй!

Деякі загальні зауваження, що до суперечок на цій гілці.

Справа в тому, що Тарас Шевченко для українців теж саме, що й Ісус для християн, Пророк Мухамед для мусульман і Дзержинський з Бандерою для гебістів, вертухаїв та їх діточок.

Тількі для вертухаїв та їх нащадків Дзержинський це Ісус, Бандера - Люціфер. Їм же теж треба на когось молитися, хай це буде сам Сатана. Ти їх зрозумій, без віри не можна.

qw
15.05.2008, 12:02
Та я ж не о людях, мне творчество не нравится, особенно насильно впихиваемое в учебных заведениях. Ни красоты слога, ни сюжетных изворотов, только одно нытье, як нас угнетають, хотя ми таки були.

Prokurat (старший)
15.05.2008, 12:20
Та я ж не о людях, мне творчество не нравится, особенно насильно впихиваемое в учебных заведениях. Ни красоты слога, ни сюжетных изворотов, только одно нытье, як нас угнетають, хотя ми таки були.

Можна в цьому ж дусі аналізувати слог Евагелія, та яке ще й в перекладі.

Кобзар це Евангеліє для України і українців. Вважаю, що подібних книг не кожна велика нація має. В Російскій Федерації нічого подібного Кобзарю не має. Поетичні змагання тут недоречні, це справа смаку..

qw
15.05.2008, 13:50
Dzhmil что я в вас нациках, особенно не люблю, это то что вам в бошку не приходит, что может быть мнение кроме вашего. Вопрос темы "Тарас Шевченко: актуальность и современность?" Я выразил свое имхо: не актуален уже лет 150. И в его время кроме кучки национально-свидомых бездельников врядли кто интересовался. Как поэт очень не нравится. Вы если хотите приведите доводы против. Но доводов нет только тупые убеждения.
Prokurat (старший), для Джмиль и Ко библия это Майн Кампф и Ницше

Prokurat (старший)
15.05.2008, 14:56
Prokurat (старший), для Джмиль и Ко библия это Майн Кампф и Ницше

Ви мабуть не дочитали моє, що Шевченко не є участником поетичних змагань. На перше місце Шевченка, як поета в Україні ні хто не може навіть підступитися.

Пушкін не може претендувати на перше місце українського, англійського чи німецького поета.

Крім того, Кобзар Шевченка має силу українського Євангелія, Шевченко це перша постать відродження української нації.

Як що КОБЗАР не актуальний, то це ж саме зухвало можна заявити про Біблію, Тору, Коран, Євангеліє, Конфуція, Бхагават гіту, Майн Кампф та Ніцше.

Але хочемо ми цього чи ні, християнський світ якось дотримується християнських цінностей закладених в Біблії та Євангелії, а українці будуть дотримуватись Євангелія, та заповітів Тараса Шевченка.

BestAlex
15.05.2008, 16:50
мне лично тоже Шевчено не нравится, но я не выливаю ушал помоев на находящихся рядом на форуме.

Dzhmil
15.05.2008, 17:22
Я выразил свое имхо: не актуален уже лет 150.


Твоє мнєніє, брехунець, було не те, що Шевченко не актуальний, а те, що він



говна своего понаписал куда меньше чем Франко.


Що свідчить про те, що ти навіть не контролюєш свій смердючий плин свідомості. Ти одразу почав з того, що вилив на Кобзаря відро своїх словесних вивержень, а після того квакаєш про якісь «доводи». ...

Ники
17.05.2008, 13:22
Перечитал "І мертвим, і живим, і ненарожденним землякам моїм в Украйні і не в Украйні моє дружнєє посланіє".
Таки актуален.

Prokurat (старший)
18.05.2008, 15:29
Перечитал "І мертвим, і живим, і ненарожденним землякам моїм в Украйні і не в Украйні моє дружнєє посланіє".
Таки актуален.

Ні, Нікі! По законам шоу-бізнесу зараз Амосов розминаючий свої суглоби у 80 років перед телевізійною аудиторією України найвеличніша та найактуальніша постать.

Правда через 10-20 років ніхто не буде знати хто такий Амосов, - таких хороших як він тисячі, тільки вони не розпіарені як Амосов.

Радий за Бандеру, і це все завдяки негативній рекламі від ідеологічних вертухаїв. Чим більше на нього будуть вішати собак, тим більше буде аудиторія його адвокатів.

Dzhmil
22.05.2008, 09:55
Шановні земляки, вітаю!

Сьогодні 22 травня – Тарасів День, день перепоховання його в українській землі, згідно його Заповіту.

Є слово – наче мед, як хміль і як потік.
А є слова такі, що ломлять скелю дику,
З клітин вогню і сліз, з важкого болю й крику
Не зіткані, ні, ні! – злютовані навік.

Те слово, наче мед, солодку жде весну,
А те, як потічок, – його журба не сушить,
Лиш знак вогню і сліз обпалює, і крушить,
І мертвих воскреша, й живих лишає сну.

Йому ясна мета, підвладний рух і час,
Йому зрідні земля, а не вороння чорне,
Любов’ю роджене і кривдою незборне,
В грядущі наші дні несе його Тарас.

Андрій Малишко

Мардик Геворкян (Дюк ст.)
22.05.2008, 10:07
Усе нормально. Актуальний.

"Так сміються ж з України стороннії люди..."
И ещё:
"Доборолась Украйина до самого краю,
Гирше ляха свойи люды йийи розпынають.."

Актуальней уже и некуда,правда мало кто из нациков замечает сие,и всё ищет врагов извне..

Prokurat (старший)
22.05.2008, 10:39
[QUOTE=Мардик Геворкян

правда мало кто из нациков замечает сие.[/QUOTE]

Мордухай Гершович, вы ярко выраженный еврейский нацист?

Мардик Геворкян (Дюк ст.)
22.05.2008, 10:53
Мордухай Гершович, вы ярко выраженный еврейский нацист?
Мордухай Гершович это твой дед???

deny
23.05.2008, 14:37
Мардик, радостная новость (http://www.kommersant.ru/doc.aspx?DocsID=895193): в Израиле скоро русский язык станет вторым государственным.
а на иврите и армянском будут одни нацики разговаривать.

Мардик Геворкян (Дюк ст.)
23.05.2008, 15:07
Мардик, радостная новость (http://www.kommersant.ru/doc.aspx?DocsID=895193): в Израиле скоро русский язык станет вторым государственным.
И где там пишут про русский как второй государственный???:shock:
Да и необходимости как таковой нетути..